Вибори до Європейського парламенту
Вибори до Європейського парламенту відбуваються кожні п'ять років на основі загального виборчого права; маючи понад 400 мільйонів потенційних виборців, вони є другими за величиною демократичними виборами у світі після виборів в Індії[en].[1]
До 2019 року до Європейського парламенту, який обирається напряму з 1979 року, обиралися 751 депутат (євродепутат).[2] Після виходу Великої Британії з ЄС у 2020 року кількість євродепутатів, включаючи президента, становить 705.[3] Жодна інша інституція ЄС не обирається прямим голосуванням; Рада Європейського Союзу та Європейська рада мають лише опосередковану легітимність через національні вибори.[4] Хоча європейські політичні партії мають право вести виборчу кампанію в масштабах усього ЄС,[5] кампанії все одно проходять у формі національних виборчих перегонів, де рекламуються національні делегати від національних партій.
Дні голосування тривають 4 дні поспіль, з четверга по неділю, в період між 7 квітня та 10 липня.[6][7] Останні вибори відбулися в 2024 році, а наступні пройдуть у 2029 році.
Розподіл місць для кожної держави-члена базується на принципі регресивної пропорційності[en], тому, хоча чисельність населення кожної країни враховується, менші держави обирають більше євродепутатів, ніж пропорційно їхньому населенню. Оскільки кількість євродепутатів, що обираються кожною країною, визначається в результаті переговорів щодо договорів, точної формули розподілу місць між державами-членами не існує. Будь-які зміни в цій конфігурації не можуть відбутися без одностайної згоди урядів усіх країн.[8][9]
| Держава-член | 2007 | 2009 | 2014 | 2014[i]
+ Хорватія |
|---|---|---|---|---|
 Німеччина |
99 | 99 | 96 | 96 |
 Франція |
78 | 72 | 74 | 74 |
 Велика Британія[ii] |
78 | 72 | 73 | 73 |
 Італія |
78 | 72 | 73 | 73 |
 Іспанія |
54 | 50 | 54 | 54 |
 Польща |
54 | 50 | 51 | 51 |
 Румунія |
35 | 33 | 33 | 32 |
 Нідерланди |
27 | 25 | 26 | 26 |
.svg){kind=small} Бельгія |
24 | 22 | 22 | 21 |
 Чехія |
24 | 22 | 22 | 21 |
 Греція |
24 | 22 | 22 | 21 |
 Угорщина |
24 | 22 | 22 | 21 |
 Португалія |
24 | 22 | 22 | 21 |
 Швеція |
19 | 18 | 20 | 20 |
 Австрія |
18 | 17 | 19 | 18 |
 Болгарія |
18 | 17 | 18 | 17 |
 Фінляндія |
14 | 13 | 13 | 13 |
 Данія |
14 | 13 | 13 | 13 |
 Словаччина |
14 | 13 | 13 | 13 |
 Хорватія |
– | – | – | 11 |
 Ірландія |
13 | 12 | 12 | 11 |
 Литва |
13 | 12 | 12 | 11 |
 Латвія |
9 | 8 | 9 | 8 |
 Словенія |
7 | 7 | 8 | 8 |
 Кіпр |
6 | 6 | 6 | 6 |
 Естонія |
6 | 6 | 6 | 6 |
 Люксембург |
6 | 6 | 6 | 6 |
 Мальта |
5 | 5 | 6 | 6 |
| Всього: | 785 | 736 | 751[iii] | 751[iii] |
Курсивом виділено країни, що поділялися на субнаціональні виборчі округи, за винятком Франції, яка перейшла до загальнонаціонального голосування у 2019 році.
| ||||
.jpg)
Єдиної виборчої системи для обрання євродепутатів не існує; натомість кожна держава-член вільна обирати власну систему з урахуванням певних обмежень:[8]
- Система має бути різновидом пропорційного представництва — або за партійними списками, або за системою єдиного перехідного голосу.
- Виборча територія може бути поділена на округи, якщо це загалом не вплине на пропорційний характер виборчої системи.[11]
- Виборчий бар'єр, якщо він встановлений, не може перевищувати 5%. Починаючи з виборів 2024 року може бути введений мінімальний поріг від 2% до 5% для виборчих округів із кількістю місць понад 35, якщо Рішення Ради (ЄС, Євратом) 2018/994 від 13 липня 2018 року буде схвалено всіма державами ЄС відповідно до їхніх конституційних вимог.[12][13]
Більшість держав-членів Європейського Союзу обирають своїх євродепутатів у єдиному виборчому окрузі, що охоплює всю країну, використовуючи пропорційну систему за партійними списками[en]. Проте існує велика різноманітність виборчих процедур: деякі країни використовують метод найбільшого середнього пропорційного представництва, деякі — метод найбільшого залишку[en], одні мають відкриті списки, інші — закриті. Крім того, квоти підрахунку голосів та виборчий бар'єр відрізняються залежно від країни. Країни з кількома виборчими округами:
- Бельгія розділена на три виборчі округи: нідерландськомовну виборчу колегію, франкомовну виборчу колегію та німецькомовну виборчу колегію. Перші дві обирають євродепутатів за пропорційною системою партійних списків, але німецькомовний округ має лише одного представника, який тому обирається за непропорційним методом.
- Ірландія розділена на три виборчі округи і використовує систему єдиного перехідного голосу.
- Велика Британія історично, аж до свого виходу зі Союзу, була розділена на виборчі округи, що представляли Шотландію, Уельс, Північну Ірландію та кожен із регіонів Англії. У Північній Ірландії застосовувався один перехідний голос, тоді як в інших округах — партійні списки. До 1999 року в Англії, Шотландії та Уельсі використовувалася мажоритарна система відносної більшості.
Німеччина, Італія та Польща використовують іншу систему, за якої партіям розподіляють місця на основі їхнього загальнонаціонального результату, як і в державах з єдиним виборчим округом, але ці місця надаються кандидатам із регіональних списків. Коли відома кількість місць для кожної партії, вони передаються кандидатам у регіональних списках на основі кількості голосів, отриманих у кожному регіоні в межах загальнонаціонального результату партії. Ці підрозділи не є виборчими округами у строгому сенсі, оскільки вони не впливають на те, скільки всього місць отримає кожна партія, а є округами, які члени парламенту представляють після обрання. Кількість депутатів від кожного регіону визначається динамічно після виборів і залежить від явки виборців у кожному регіоні. Регіон із високою явкою принесе більше голосів тамтешнім партіям, що призведе до більшої кількості обраних євродепутатів від цього регіону.[14]
У Європейському Союзі діє багатопартійна система, що включає низку ідеологічно різноманітних європейських політичних партій. Оскільки жодна європейська партія ніколи не здобувала владу самостійно, їхні афілійовані парламентські групи в Європейському парламенті співпрацюють для ухвалення законодавства. Через те, що за результатами європейських виборів не формується загальноєвропейський уряд, довгострокових коаліцій не існує.
Європейські партії мають виключне право проводити кампанії на європейських виборах; їхнім парламентським групам суворо заборонено агітувати та витрачати кошти на будь-яку діяльність, пов'язану з кампанією. Кампанії відрізняються залежно від держави-члена, оскільки вибори представників до Європейського парламенту регулюються національним законодавством. Наприклад, європейська партія може купувати необмежену кількість рекламного ефірного часу в Естонії, тоді як у Швеції їй заборонено будь-яку форму платної реклами.[15]
Напередодні виборів до Європарламенту 2014 року європейські політичні партії вирішили висунути кандидатів на посаду президента Європейської комісії, відомих як «Spitzenkandidaten» або «провідні кандидати». Кожен провідний кандидат очолював загальноєвропейську кампанію своєї європейської партії. Попри відсутність юридичного зобов'язання Європейської ради пропонувати Європейському парламенту провідного кандидата від найсильнішої партії як свого номінанта на посаду президента Комісії, передбачалося, що Рада прийме рішення виборців. Справді, після перемоги Європейської народної партії (ЄНП) на виборах 2014 року її провідний кандидат Жан-Клод Юнкер був номінований Радою, а згодом затверджений Європейським парламентом.[16] Проте після виборів 2019 року Рада номінувала Урсулу фон дер Ляєн замість провідного кандидата від ЄНП Манфреда Вебера; Європейський парламент пізніше затвердив цю номінацію.
Двома найбільшими європейськими політичними партіями є правоцентристська Європейська народна партія та лівоцентристська Партія європейських соціалістів (ПЄС). Вони також формують дві найбільші парламентські групи: Групу ЄНП та S&D, разом із національними партіями, які не є членами європейських партій, але представлені в Європарламенті.
Існує безліч інших європейських партій і груп, що охоплюють увесь політичний спектр. Іноді дві або більше європейські партії входять до однієї групи, як-от члени Європейської партії зелених та Європейського вільного альянсу, які засідають разом у групі «Зелені — Європейський вільний альянс». Депутати Європейського парламенту, які не входять до жодної парламентської групи, відомі як незалежні.
- Європейська народна партія — консерватори та християнські демократи
- Прогресивний альянс соціалістів і демократів — соціал-демократи і соціалісти
- Патріоти за Європу[en] — сувереністи[en]
- Європейські консерватори та реформісти — консерватори
- Оновити Європу — ліберали, центристи
- Зелені — Європейський вільний альянс — зелені, регіоналісти
- Ліві в Європейському парламенті — ліві соціалісти
- Європа суверенних націй[en]
- Незалежні депутати Європейського парламенту — поза фракцій
Аналіз, проведений у 1980 році Карлгайнцом Райфом та Германом Шміттом, показав, що європейські вибори проводилися навколо національних питань і використовувалися виборцями для покарання своїх урядів у середині їхнього терміну, що де-факто робило вибори до Європейського парламенту національними виборами другого рівня.[17] Деякі експерти також називають це явище «пастками покарання», коли виборці використовують вибори до Європейського парламенту та інші референдуми щодо європейської інтеграції як спосіб покарати уряди за погані економічні показники.[18] Існує також дослідження, яке показало, що виборці схильні обирати кандидатів від партії на європейському рівні, якщо ця партія має історію просування конкретних питань, які їх хвилюють.[19] Це пов’язано з другою теорією, що пояснює поведінку виборців, і стосується так званого «голосування за ставленням», за яким вважається, що виборці діють на основі свого ставлення до європейської інтеграції.[18] Це аналогічно до американської двопартійної системи в тому сенсі, що голосування щодо питань та законодавства в Парламенті вимагає лише голосу «за» чи «проти», що означає, що виборці голосують за варіанти чи кандидатів, які є близькими до їхніх ідеалів.
Явка постійно знижувалася на всіх виборах в ЄС з 1979 по 2014 рік. Однак на виборах 2019 року явка зросла до найвищого рівня з 1994 року, склавши 51%. У 2009 році загальна явка становила 43%, знизившись з 45,5% у 2004 році. У Британії явка становила лише 34,3%, що менше порівняно з 38% у 2004 році. Незважаючи на падіння нижче 50% у період між 1999 та 2014 роками, явка не була такою низькою, як на проміжних виборах у США, яка зазвичай падає нижче 40%. Однак порівнянню з явкою виборців у США заважає той факт, що президент США обирається на окремих і прямих виборах (президентська система), тоді як президента Європейської комісії обирається Європейським парламентом (парламентська система), що надає виборам до Європейського парламенту значної ваги. Дехто, як-от колишній президент Європейського парламенту Пет Кокс, також відзначав, що явка на виборах 1999 року була вищою, ніж на попередніх президентських виборах у США.[20][21] Німецький євродепутат Йо Ляйнен[en] запропонував, щоб партії ЄС висували своїх головних кандидатів на посаду президента Європейської комісії з метою підвищення явки.[22][23][24] Це сталося на виборах 2014 року, коли кандидата від ЄНП Жана-Клода Юнкера було остаточно обрано після того, як ЄНП здобула найбільше місць.
Станом на 2024 рік, ГЕРБ (Болгарія), ХДС (Хорватія), ДІСІ (Кіпр), ХДС/ХСС (Німеччина), Лейбористська партія (Мальта) та Соціал-демократична партія Швеції перемагали на всіх європейських виборах у своїх країнах.
| Список виборів (за винятком проміжних виборів[en]) |
|
| Список виборів за державою |
Історичні відсотки (місць) у загальносоюзних виборах трьох найбільших груп за регіонами:[25]
| Регіон | 1979 | 1984 | 1989 | 1994 | 1999 | 2004 | 2009 | 2014 | 2019 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Північна[26] | 3,6 | 6,3 | 6,3 | 22,0 | 35,3 | 31,2 | 10,9 | 9,2 | |
| 3,6 | 2,7 | 4,5 | 6,8 | 16,7 | 18,1 | 20,3 | 9,2 | ||
| 23,2 | 33,0 | 45,5 | 56,8 | 27,6 | 23,9 | 21,0 | 24,6 | ||
| Західна[27] | 33,6 | 30,9 | 26,7 | 31,9 | 36,4 | 34,9 | 37,3 | 29,5 | |
| 6,5 | 10,6 | 12,0 | 8,5 | 5,2 | 11,9 | 12,5 | 10,8 | ||
| 34,1 | 32,7 | 32,7 | 29,9 | 27,9 | 30,2 | 20,8 | 22,0 | ||
| Південна[28] | 37,0 | 34,3 | 29,6 | 25,9 | 39,8 | 38,2 | 45,2 | 28,2 | |
| 6,2 | 4,8 | 9,5 | 8,5 | 5,0 | 7,9 | 5,0 | 5,5 | ||
| 16,0 | 21,0 | 29,1 | 29,9 | 30,8 | 33,0 | 35,0 | 34,3 | ||
| Центральна та
Південно-Східна[29] |
- | - | - | - | - | 46,4 | 41,0 | 43,7 | |
| - | - | - | - | - | 14,3 | 10,0 | 9,5 | ||
| - | - | - | - | - | 21,4 | 23,7 | 22,6 | ||
| Всього | 26,0 | 25,3 | 23,4 | 27,7 | 37,2 | 36,9 | 36,0 | 29,4 | |
| 9,8 | 7,1 | 9,5 | 7,6 | 8,0 | 12,4 | 11,4 | 8,9 | ||
| 27,6 | 30,0 | 34,2 | 34,9 | 28,8 | 28,3 | 25,0 | 25,4 | ||
| Явка
зареєстрованих виборців[30] |
61,99 | 58,98 | 58,41 | 56,67 | 49,51 | 45,47 | 42,97 | 42,61 | 50,66 |
Легенда: Соціалісти (ПЄС/S&D) – Ліберали (ЄЛДР/АЛДЄ) – Народники (ЄНП/ЄНП-ЄД)
1987: Іспанія[en], Португалія[en]
1996: Австрія[en], Фінляндія[en]
1979: Південно-Західний Лондон
1987: Західний Мідлендс
1988: Центральний Гемпшир
1996: Західний Мерсісайд
1998: Південний Йоркшир, Північно-Східна Шотландія
Підсумковий звіт Конференції про майбутнє Європи[en] містить понад 320 запропонованих заходів щодо реформування Європейського Союзу.[31] Він пропонує внести зміни до виборчого законодавства ЄС для гармонізації умов виборів (вік для голосування, дата виборів, вимоги до виборчих округів, кандидатів, політичних партій та їх фінансування) на виборах до Європейського парламенту, а також перейти до голосування за загальносоюзними або «транснаціональними списками» з кандидатами від кількох держав-членів. Звіт також рекомендує сприяти можливостям цифрового голосування та гарантувати ефективні виборчі права для осіб з інвалідністю. У звіті зазначається, що європейські громадяни повинні мати більший вплив на те, кого обирають президентом Європейської комісії, і припускається, що цього можна досягти або шляхом прямих виборів президента Комісії, або через систему провідного кандидата (Spitzenkandidat).[32]
| Вибори | Найбільша група | Президент | Партія | Чи дотримано процесу Spitzenkandidat? | Примітки щодо Spitzenkandidat |
|---|---|---|---|---|---|
| 1994 | ПЄС | Жак Сантер | ЄНП | Н/Д | Процес ще не був запроваджений. |
| 1999 | ЄНП-ЄД | Романо Проді | ЄЛДР | Н/Д | Процес ще не був запроваджений. |
| 2004 | ЄНП-ЄД | Жозе Мануел Баррозу | ЄНП | Н/Д | Процес ще не був запроваджений. |
| 2009 | ЄНП | Жозе Мануел Баррозу | ЄНП | Н/Д | Процес ще не був запроваджений. |
| 2014 | ЄНП | Жан-Клод Юнкер | ЄНП | Так | Жан-Клод Юнкер (ЄНП) був номінований і обраний президентом Єврокомісії. |
| 2019 | ЄНП | Урсула фон дер Ляєн | ЄНП | Ні | Урсула фон дер Ляєн (ЄНП) була обрана, незважаючи на те, що Spitzenkandidat від ЄНП був номінований Манфред Вебер. |
| 2024 | ЄНП | Урсула фон дер Ляєн | ЄНП | Так | Чинна президентка Урсула фон дер Ляєн (ЄНП) була Spitzenkandidat і переобрана президенткою Єврокомісії. |
Третя комісія Делора мала короткий мандат, щоб узгодити терміни повноважень Комісії з термінами повноважень Парламенту. Згідно з Європейською конституцією, Європейська рада повинна була б враховувати результати останніх європейських виборів, і, крім того, Парламент мав би церемоніально «обирати», а не просто схвалювати запропонованого Радою кандидата. Це було сприйнято Парламентом як сигнал до того, щоб його партії висували своїх кандидатів на посаду президента Європейської комісії, а Рада пропонувала кандидата від партії-переможниці.[33]
Це було частково застосовано на практиці у 2004 році, коли Європейська рада обрала кандидата від політичної партії, яка виграла вибори того року. Однак на той час лише одна партія виступила з конкретним кандидатом: Європейська партія зелених, яка мала першу справжню загальноєвропейську політичну партію зі спільною кампанією,[34] висунувши Данієля Кона-Бендіта.[33] Проте через роздробленість інших політичних партій інші кандидати так і не були представлені; Народна партія лише згадала чотирьох чи п’ятьох осіб, яких вони хотіли б бачити президентом.[35] Конституція не була ратифікована, але ці поправки були перенесені до Лісабонського договору, який набув чинності у 2009 році.
Існують плани щодо посилення ролі європейських політичних партій[24], щоб вони могли висувати кандидатів на виборах 2009 року.[23][36] Партія європейських лібералів, демократів і реформаторів на своєму конгресі в жовтні 2007 року вже висловила намір висунути кандидата на цю посаду в рамках спільної кампанії.[37] Однак їм це не вдалося, проте Європейська народна партія обрала Баррозу своїм кандидатом, і, як від найбільшої партії, мандат Баррозу було подовжено. Соціалісти, розчаровані виборами 2009 року, погодилися висувати кандидата на посаду президента Єврокомісії на всіх наступних виборах. Всередині партії ведеться кампанія за проведення відкритих праймеріз для обрання цього кандидата.[38]
У лютому 2008 року президент Баррозу визнав наявність проблеми з легітимністю і те, що, незважаючи на те, що теоретично він має таку саму легітимність, як і прем'єр-міністри, на практиці це не так. Низька явка створює проблему для легітимності президента через відсутність «європейської політичної сфери», але аналітики стверджують, що якби громадяни голосували за список кандидатів на посаду президента, явка була б значно вищою, ніж в останні роки.[39]
Президент Європейського парламенту Єжи Бузек запропонував у 2010 році обирати єврокомісарів напряму шляхом того, що держави-члени ставитимуть своїх кандидатів на перші місця у своїх виборчих списках на європейських виборах. Це надало б їм індивідуально і цьому органу в цілому демократичний мандат.[40]
Кожна держава-член має різні правила, що визначають, хто може голосувати і балотуватися як кандидат до Європарламенту. У справі Іспанія проти Сполученого Королівства Європейський суд постановив, що держави-члени мають право поширювати виборче право на громадян країн, що не входять до ЄС.[41]
Кожен громадянин ЄС, який проживає в країні ЄС і не є її громадянином, має право голосувати та балотуватися як кандидат на виборах до Європейського парламенту в країні свого проживання на тих самих умовах, що й громадяни цієї країни — це право закріплено у статті 39 Хартії основних прав Європейського Союзу. Крім того, право голосу передбачено у статтях 20(1) та 22(1) Договору про функціонування Європейського Союзу. З огляду на це всі країни ЄС ведуть списки виборців, які містять імена всіх виборців, які мають право голосувати в конкретному регіоні, і до яких новоприбулі виборці можуть подати заяву в будь-який час, щоб їх додали. Громадяни ЄС отримують право голосу на весь період перебування в цій країні.
Таким чином, особа може мати вибір голосувати більш ніж в одній державі-члені ЄС. Наприклад, громадянин Португалії, який навчається в університеті у Франції і живе поза навчальним семестром у сімейному будинку в Нідерландах, має можливість проголосувати на виборах до Європарламенту у Франції, Португалії або Нідерландах. У цьому сценарії, хоча громадянин Португалії має право голосувати у трьох державах-членах ЄС, йому дозволяється віддати лише один голос в одній із держав-членів.
| Держава-член | Виборці з правом голосу | Кандидати з правом балотування |
|---|---|---|
| Австрія |
|
|
| Бельгія |
|
|
| Болгарія |
|
|
| Хорватія |
|
|
| Кіпр | ||
| Чехія |
|
|
| Данія |
|
|
| Естонія |
|
|
| Фінляндія |
|
|
| Франція |
|
|
| Німеччина |
|
|
| Греція |
|
|
| Угорщина |
|
|
| Ірландія |
|
|
| Італія |
|
|
| Латвія | ||
| Литва | ||
| Люксембург |
|
|
| Мальта |
| |
| Нідерланди |
|
|
| Польща |
|
|
| Португалія |
|
|
| Румунія |
|
|
| Словаччина | ||
| Словенія | ||
| Іспанія |
|
|
| Швеція |
|
|
Опитування громадської думки щодо виборів до Європарламенту є менш поширеними, ніж для виборів до національних парламентів, і на сукупному рівні опитування відсутні. Europe Elects[en] у 2014 році запровадила щомісячний прогноз щодо розподілу місць на основі загальнодоступних даних опитувань. У 2019 році це було доповнено прогнозом голосів виборців, що базується на групах у Європарламенті.[78]
- ↑ EU elections 2019: Country-by-country full results. Euronews. 25 травня 2019. Процитовано 26 травня 2019.
- ↑ Euro election country-by-country. BBC News. 7 червня 2009. Процитовано 1 травня 2010.
- ↑ Redistribution of seats in the European Parliament after Brexit. European Parliament. 31 січня 2020. Процитовано 10 лютого 2020.
- ↑ European Parliament: Welcome europarl.europa.eu
- ↑ European political parties. European Parliament.
- ↑ 78/639/Euratom, ECSC, EEC: Council Decision of 25 July 1978 fixing the period for the first election of representatives of the European Parliament by direct universal suffrage
- ↑ Consolidated text: Act concerning the election of the members of the European Parliament by direct universal suffrage
- 1 2 The European Parliament: electoral procedures europarl.europa.eu
- ↑ The election of members of the European Parliament [Архівовано 2007-09-30 у Wayback Machine.] European Navigator
- ↑ Composition of the European Parliament with a view to the 2014 elections. Europa.eu. 13 березня 2013. Процитовано 22 липня 2013.
- ↑ The European Elections europarl.europa.eu
- ↑ Council Decision (EU, Euratom) 2018/994 of 13 July 2018 amending the Act concerning the election of the members of the European Parliament by direct universal suffrage, annexed to Council Decision 76/787/ECSC, EEC, Euratom of 20 September 1976
- ↑ The European Parliament: electoral procedures | Fact Sheets on the European Union. European Parliament (англ.). Процитовано 29 серпня 2022.
- ↑ Oelbermann, Kai-Friederike; Palomares, Antonio; Pukelsheim, Friedrich (2010). The 2009 European Parliament Elections: From Votes to Seats in 27 Ways (PDF). European Electoral Studies. 5 (1): 148—182. Архів оригіналу (PDF) за 15 вересня 2013. Процитовано 16 грудня 2012.
- ↑ Maier, Michaela; Stromback, Jesper; Kaid, Lynda (2011). Political Communication in European Parliamentary Elections. Surrey: Ashgate Publishing, Ltd. с. 91. ISBN 9781409411321.
- ↑ Jean-Claude Juncker: Experience. Solidarity. Future. juncker.epp.eu. European People's Party. Архів оригіналу за 17 листопада 2020. Процитовано 16 квітня 2019.
- ↑ Reif, K. and Schmitt, H. (1980) 'Nine Second-Order National Elections: A Conceptual Framework for the Analysis of European Election Results'. European Journal of Political Research, Vol. 8, No. 1, pp. 3–45.
- 1 2 Reichert, Fabian (2012). You Vote What You Read?. Norderstedt: GRIN Verlag. с. 4. ISBN 9783656179412.
- ↑ Hölting, Jan (2016). Salience-Based Voter-Party Congruence in the EU. Norderstedt: GRIN Verlag. с. 2. ISBN 9783668420861.
- ↑ Mulvey, Stephen (21 November 2003) The EU's democratic challenge BBC News
- ↑ Q&A: European elections, BBC News 21 July 2004
- ↑ Spongenberg, Helena (26 лютого 2007). EU wants to dress up 2009 elections on TV. EU Observer. Процитовано 8 липня 2007.
- 1 2 Palmer, John (10 січня 2007). Size shouldn't matter. The Guardian. London. Процитовано 28 червня 2007.
- 1 2 Mahony, Honor (27 червня 2007). European politics to get more political. EU Observer. Процитовано 28 червня 2007.
- ↑ Europe Politique: Parlement européen (in French)
- ↑ Данія, Фінляндія, Ірландія, Швеція та, до 2020 року, Велика Британія
- ↑ Австрія, Бельгія, Франція, Німеччина, Люксембург та Нідерланди
- ↑ Кіпр, Греція, Італія, Мальта, Португалія та Іспанія
- ↑ Болгарія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія та Хорватія
- ↑ Turnout | 2019 European election results | European Parliament. 2019 European election results | European Parliament. 4 листопада 2019. Архів оригіналу за 23 липня 2019. Процитовано 4 листопада 2019.
- ↑ The Conference on the Future of Europe concludes its work. europarl.europa.eu. 5 вересня 2022.
- ↑ Conference on the Future of Europe (PDF).
- 1 2 Hughes, Kirsty. Nearing Compromise as Convention goes into Final Week? (PDF). EPIN. Архів оригіналу (PDF) за 27 лютого 2008. Процитовано 30 січня 2008.
- ↑ European Greens Found European Greens. Deutsche Welle. 23 лютого 2004. Процитовано 30 січня 2008.
- ↑ The EP elections: Deepening the democratic deficit. Euractiv. 16 червня 2004. Архів оригіналу за 18 жовтня 2007. Процитовано 27 липня 2007.
- ↑ Leadership of the EU. Federal Union. Архів оригіналу за 9 червня 2007. Процитовано 27 серпня 2007.
- ↑ Resolution ELDR Congress in Berlin 18–19 October 2007. ELDR party. 24 жовтня 2007. Процитовано 4 січня 2008.[недоступне посилання з 01.06.2016]
- ↑ Phillips, Leigh (12 серпня 2010). Socialists want US-style primaries for commission president candidate. EU Observer. Процитовано 12 серпня 2010.
- ↑ Mahony, Honor (28 лютого 2008). Barroso admits legitimacy problem for commission president post. EU Observer. Процитовано 29 лютого 2008.
- ↑ Mahony, Honor (23 March 2010) EP president suggests election of future EU commissioners, EU Observer
- ↑ Judgment of the European Court of Justice of 12 September 2006, Case C-145/04, Kingdom of Spain v United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland, ECLI:EU:C:2006:543
- ↑ Belgium lowers voting age to 16 for European Parliament elections. Euronews. 20 травня 2022. Процитовано 20 травня 2022.
- ↑ Germany lowers voting age to 16 for future EU elections. I AM EXPAT. 16 листопада 2022. Процитовано 16 листопада 2022.
- ↑ Wahlen – Europawahlen. BM.I. Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ Les conditions d'électorat pour les différentes élections – Elections européennes et régionales 2009. Ibz.rrn.fgov.be. Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ Le droit de vote des Belges résidant dans l'Union européenne et des citoyens européens résidant en Belgique, pour l'élection du Parlement Européen – Elections européennes et r. Ibz.rrn.fgov.be. 19 грудня 2008. Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ L'obligation de vote – Elections européennes et régionales 2009. Ibz.rrn.fgov.be. 16 грудня 2008. Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ La candidature pour les différentes élections – Elections européennes et régionales 2009. Ibz.rrn.fgov.be. 18 грудня 2008. Процитовано 15 червня 2014.
- 1 2 ELECTION CODE Promulgated, State Gazette No. 9/28.01.2011 (PDF). Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ The Bulgarian Election Code, (2011), as amended by Act to Amend and Supplement the Election Code (2011) [Архівовано 9 November 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ Act to Amend and Supplement the Election Code (2011). Legislationline.org. 2 червня 2011. Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ Republic of Croatia European Parliamentary Elections Act, Article 4 (Zakon o izborima zastupnika iz RH u Europski parlament, Članak 4). Sabor.hr. Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ Republic of Croatia European Parliamentary Elections Act, Article 5 (Zakon o izborima zastupnika iz RH u Europski parlament, Članak 5). Sabor.hr. Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ Information for citizens of other EU member states on voting in the European Parliament elections in the Czech Republic – Ministry of the interior of the Czech Republic. Mvcr.cz. Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ European Parliament elections – valg.sum.dk. 16 липня 2012. Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 24 червня 2026.
- ↑ Right to vote. Vvk.ee. Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ Right to Vote and Compilation of the Voting Rights. Архів оригіналу за 9 листопада 2013.
- ↑ Eligibility and Nomination of Candidates. Архів оригіналу за 9 листопада 2013.
- ↑ Service-Public.fr (Élections : Français domicilié à l'étranger). Vosdroits.service-public.fr. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ Élections : droit de vote d'un citoyen européen – Service-public.fr. Vosdroits.service-public.fr. Архів оригіналу за 7 серпня 2013. Процитовано 15 червня 2014.
- 1 2 3 4 Greek MPs approve end to bonus seats, lower voting age. Reuters. 21 липня 2016. Процитовано 16 квітня 2019.
- 1 2 3 4
- Εκλογή μελών του Ευρωπαϊκού Κοινοβουλίου και άλλες διατάξεις [Election of Members of the European Parliament and other provisions.] (Act 4255/2014) (Greek) . Парламент Греції. 11 квітня 2014., article 1, paragraph 1:
Η εκλογή των μελών του Ευρωπαϊκού Κοινοβουλίου στις έδρες που κάθε φορά αναλογούν στην Ελλάδα, διενεργείται με άμεση, καθολική και μυστική ψηφοφορία από τους πολίτες που έχουν το δικαίωμα του εκλέγειν, σύμφωνα με τις διατάξεις των άρθρων 4, 5 και 6 του π.δ. 26/2012 «Κωδικοποίηση σε ενιαίο κείμενο των διατάξεων της νομοθεσίας για την εκλογή βουλευτών» (Α΄ 57). Το δικαίωμα του εκλέγειν έχουν και οι πολίτες των λοιπών κρατών − μελών της Ευρωπαϊκής Ένωσης κατά τα οριζόμενα στο ν. 2196/1994 (Α΄ 41). Η άσκηση του εκλογικού δικαιώματος είναι υποχρεωτική.
In English:Election of Members of the European Parliament in the seats each time allocated to Greece shall be effected by direct, universal and secret ballot by the citizens entitled to vote in accordance with the provisions of Articles 4, 5 and 6 of the Presidential Decree. 26/2012 'Codification in a single text of the provisions of the legislation on the election of Members' (A 57). The citizens of other Member States of the European Union have the right to vote, as provided for in Law 2196/1994 (A 41). Exercise of the right to vote is compulsory.
Referencing: - Κωδικοποίηση σ' ενιαίο κείμενο των διατάξεων της νομοθεσίας για την εκλογή βουλευτών [Codification in a single text of the provisions of the legislation on the election of Members of the Hellenic Parliament] (Presidential Decree 26/2012) (Greek) . Президент Греції. 15 березня 2012. Процитовано 7 березня 2019., article 4, paragraph 1:
Το δικαίωμα του εκλέγειν έχουν οι πολίτες Έλληνες και Ελληνίδες που συμπλήρωσαν το δέκατο όγδοο έτος της ηλικίας τους.
In English:Greek citizens who have reached the age of 18 have the right to vote."
Last changed by....: - Αναλογική εκπροσώπηση των πολιτικών κομμάτων, διεύρυνση του δικαιώματος εκλέγειν και άλλες διατάξεις περί εκλογής Βουλευτών [Proportional representation of political parties, widening of the right to vote and other provisions on the election of Members] (Act 4406/2016) (Greek) . Президент Греції. 22 липня 2016. Процитовано 7 березня 2019., article 1:
Η παρ. 1 του άρθρου 4 του Π.δ. 26/2012 (Α ́57) αντι-καθίσταται ως εξής: «1. Το δικαίωμα του εκλέγειν έχουν οι πολίτες Έλλη-νες και Ελληνίδες που συμπλήρωσαν το δέκατο έβδομο (17ο) έτος της ηλικίας τους».
In English:Article 1 (1) of the PD. 26/2012 (A 57) is replaced by the following: «1. The citizens of Greece and Greeks who have reached their seventeenth (17th) year of age have the right to vote.»
- Εκλογή μελών του Ευρωπαϊκού Κοινοβουλίου και άλλες διατάξεις [Election of Members of the European Parliament and other provisions.] (Act 4255/2014) (Greek) . Парламент Греції. 11 квітня 2014., article 1, paragraph 1:
- ↑ Ministry of Interior – Information for Greek residents abroad. Ypes.gr. Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ Hellenic Republic Ministry of the Interior: EU Citizens. Ypes.gr. Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ Citizens Information: Voting in a European election. Citizensinformation.ie. 21 травня 2019. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 3 березня 2020.
- ↑ ELEZIONE DEI MEMBRI DEL PARLAMENTO EUROPEO SPETTANTI ALL'ITALIA (PDF) (італ.). Interno.it. Архів оригіналу (PDF) за 4 жовтня 2013. Процитовано 15 вересня 2013.
- ↑ Conditions de l'électorat – Site officiel des élections au Grand-Duché du Luxembourg – Mode d'emploi. Архів оригіналу за 16 вересня 2013.
- ↑ S'inscrire sur les listes électorales pour les élections européennes – guichet.lu // Luxembourg – Participation aux élections européennes. Guichet.public.lu. 24 грудня 2013. Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ Etre candidat aux élections européennes. Guichet.public.lu. 24 грудня 2013. Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ This based on a Dutch decision by the 'Kiesraad', which disallowed South Africa's J. M. Coetzee and two other non-European candidates on the sole ground that they had no proof of legal residence.
- ↑ Art. 10. - [Czynne prawo wyborcze] - Kodeks wyborczy. Процитовано 7 червня 2024.
- ↑ Art. 11. - [Bierne prawo wyborcze] - Kodeks wyborczy. Процитовано 7 червня 2024.
- ↑ Lei Eleitoral para o Parlamento Europeu (Lei nº 14/87, de 29 Abril), Artigo 3º (PDF). Процитовано 15 червня 2014.
- ↑ Comissão Nacional de Eleições: FAQ – Eleição para o Parlamento Europeu (PDF).
- ↑ Perguntas Frequentes: Candidatura – Comissão Nacional de Eleições. cne.pt.
- ↑ Elections to the European Parliament of June 2009 (PDF). ine.es (ісп.). Процитовано 15 вересня 2013.
- ↑ Valmyndigheten: Suffrage and electoral rolls [Архівовано 3 November 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ EU Election Projection 2024.
- База даних EU-NED: дані про субнаціональні вибори на виборах до Європейського парламенту, 1990–2020 (англ.)
- Розділ, присвячений виборам 2009 року на сайті Європейського парламенту (англ.)
- Виборчий архів Адама Карра (англ.)
- Дослідження європейських виборів (англ.)
- Європейський парламент та наднаціональна партійна система (Cambridge University Press 2002) (англ.)
- Архів європейської інтеграції (AEI) > Інституційна адміністрація, розвиток та реформи > Парламент > Вибори (англ.)
- Сайт кампанії ЄНП-Юнкер 2014 [Архівовано 17 November 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
- Результати виборів 2016 року (англ.)
| Організація |  | |
|---|---|---|
| Політики | ||
| Вибори |
| |
| Міжгрупи | ||
| Центри | ||
| Історія | ||
| Нагороди | ||
| Симуляції | ||
| Інше | ||
Вибори в країнах Європи | ||
|---|---|---|
| Незалежні |
|  |
Залежні та інші території | ||
| Обмежено визнані | ||
| Колишні держави | ||
| Інші | ||
1 Частково в Азії, або цілком у Азії з культурними зв'язками в Європі. | ||
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль | Freebase: /m/0119h2nk · GND: 4113482-5 · NKC: ph554819 · SVKKL: 0283717-volby-do-Evropskeho-parlamentu |