Перейти до вмісту

Міжнародний статус і використання євро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Світове використання євро та долара США:
   Зовнішні користувачі євро
   Валюти, прив'язані до євро
   Валюти, прив'язані до євро у вузькому діапазоні
   Сполучені Штати Америки
   Зовнішні користувачі долара США
   Валюти, прив'язані до долара США
   Валюти, прив'язані до долара США у вузькому діапазоні

Євро, яке є валютою держав-членів Європейського Союзу в єврозоні, використовується на міжнародному рівні з моменту його запуску в 1999 році. 1 січня 2002 року, коли ця валюта офіційно замінила 12 валют початкових держав єврозони, її використання було успадковано на територіях, таких як Чорногорія, які використовували доєврові валюти, тоді як інші дрібні валюти, прив'язані до доєврових валют, також були замінені на євро, наприклад, у Монако. Чотирьом невеликим державам було надано офіційне право використовувати євро та карбувати власні монети, але будь-яке інше використання за межами єврозони є неофіційним. З угодою чи без неї, ці країни, на відміну від держав єврозони, не беруть участі в Європейському центральному банку чи Єврогрупі.

Його дедалі ширше використання в цьому контексті призвело до того, що євро стало єдиним значним конкурентом долару США як головній резервній валюті світу.

Міжнародне впровадження

[ред. | ред. код]

Суверенні держави

[ред. | ред. код]
ДержаваВпровадження євроПраво емісіїНаселення
Андорра Андорра[1] 1 січня 1999 (де-факто)[a]1 квітня 2012 (де-юре)[2] 1 липня 2013 87 486
Монако Монако[3][4][5][6][7] 1 січня 1999 1 січня 2002 38 423
Сан-Марино Сан-Марино[8][9][10][11] 34 042
Ватикан Ватикан[12][13][14][15] 882

Кілька європейських мікродержав поза межами ЄС прийняли євро як свою валюту. Для санкціонування цього кроку з боку ЄС має бути укладена монетарна угода. До введення євро держави-члени ЄС уклали угоди з Монако, Сан-Марино та Ватиканом (Італія у випадку Сан-Марино та Ватикану, і Франція у випадку Монако), що дозволило їм використовувати євро та карбувати обмежену кількість монет євро (з власними національними символами на аверсі[en]), які є дійсними на всій території єврозони. Однак вони не можуть друкувати банкноти. Всі ці держави раніше мали монетарні угоди на використання валют країн єврозони. Сан-Марино та Ватикан мали свої валюти, прив'язані до італійської ліри (ватиканська та санмаринська ліра), а Монако використовувало монегаскський франк, який був прив'язаний до французького франка.[2][16] Між 2010 та 2012 роками набули чинності нові угоди між ЄС та Монако, Сан-Марино і Ватиканом.[2]

Подібна угода була узгоджена з Андоррою і набула чинності 1 квітня 2012 року.[2][16] Раніше Андорра не мала офіційної валюти. До 1999 року вона використовувала як французький франк, так і іспанську песету як де-факто законні платіжні засоби, хоча ніколи не мала офіційної монетарної угоди з жодною з цих країн, і перейшла на євро (без будь-якої монетарної угоди), коли воно було введене 1 січня 2002 року. Після багатьох років переговорів, частково через побоювання щодо банківської таємниці,[17] ЄС та Андорра 30 червня 2011 року підписали монетарну угоду, яка зробила євро офіційною валютою в Андоррі та дозволила їй карбувати власні монети євро вже з 1 липня 2013 року за умови дотримання умов угоди.[18][19] Однак перші андоррські монети євро надійшли в обіг лише в січні 2015 року.[20][21]

Участь у єврозоні
Держави-члени Європейського Союзу
(спеціальні території не показані)
   21 у єврозоні
   1 у системі ERM II з правом відмови (Данія)
   5 не входять до ERM II, але зобов'язані приєднатися до єврозони після виконання критеріїв конвергенції (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія та Швеція)
Держави, що не є членами ЄС
   4 використовують євро за монетарною угодою (Андорра, Монако, Сан-Марино та Ватикан)
   2 використовують євро в односторонньому порядку (Косово та Чорногорія)

Залежні території поза межами ЄС

[ред. | ред. код]

Поза межами ЄС існують три французькі території та одна британська територія, які мають угоди[джерело?] на використання євро як своєї валюти. Усі інші залежні території держав-членів єврозони, які вирішили не бути частиною ЄС (зазвичай у статусі Заморських країн та територій (OCT)), використовують місцеві валюти, які часто прив'язані до євро або долара США. Як не суверенні утворення, залежні території, що прийняли євро, не мають права карбувати монети євро, як це роблять європейські мікродержави, і не мають місця в Європейському центральному банку (ЄЦБ) чи Єврогрупі.[2] Франція несе відповідальність за забезпечення застосування законів, що регулюють Економічний і монетарний союз (EMU), на її територіях, що використовують євро.[22][23][24][25]

Першими OCT, які прийняли євро через монетарну угоду, були французькі заморські території Сен-П'єр і Мікелон, розташовані біля узбережжя Канади, та Майотта в Індійському океані. Вони обидві прийняли євро 1 січня 1999 року, коли валюта була вперше запроваджена на електронному рівні.[23] Згодом Майотта провела референдум[en] у 2009 році, на якому вирішила стати невіддільною частиною Франції. Її статус було змінено з OCT на Віддалений регіон (OMR), де закони ЄС застосовуються без окремих угод, з 1 січня 2014 року,[26] що зробило попередню монетарну угоду непотрібною.

22 лютого 2007 року Сен-Бартельмі та Сен-Мартен були політично відділені від французького віддаленого регіону Гваделупа для утворення двох нових французьких заморських спільнот. Це призвело до того, що їхній статус в ЄС ненадовго опинився у правовому вакуумі, доки ратифікація Лісабонського договору не підтвердила, що обидві території є частиною ЄС. Євро продовжувало використовуватися на обох територіях протягом цього періоду без інцидентів. Коли 1 січня 2012 року Сен-Бартельмі згодом став заморською територією Європейського Союзу, змінивши свій статус на OCT, території довелося підписати монетарну угоду, щоб продовжити використання євро.[27]

З прийняттям євро Кіпром 1 січня 2008 року, Суверенні військові бази Акротирі і Декелія, які раніше використовували кіпрський фунт, також вирішили прийняти євро. Ці бази є заморською територією Великої Британії і перебувають під військовою юрисдикцією. Навіть коли Велика Британія була державою-членом ЄС, військові бази не вважалися частиною ЄС. Натомість євро було прийнято, щоб привести бази у відповідність до законів та валюти Республіки Кіпр.[28]

Території поза межами ЄСВпровадження євро УгодаНаселенняПримітки
Велика Британія Акротирі і Декелія 1 січня 2008 7 серпня 2007[25] 18 195 Залежна територія Сполученого Королівства. Замінила кіпрський фунт на євро разом із Кіпром.[25]
Сен-П'єр і Мікелон Сен-П'єр і Мікелон 1 січня 1999 31 грудня 1998[29] 5819 OCT Франції.
Французькі Південні і Антарктичні Території 1 січня 1999 400~800 OCT Франції.
Сен-Бартелемі Сен-Бартелемі 1 січня 1999 12 липня 2011[27] 10 967 Угода набула чинності 1 січня 2012 року, коли статус території змінився з OMR на OCT.[27]

Одностороннє прийняття

[ред. | ред. код]
Держава/ТериторіяВпровадження ПрагнеПриміткиНаселення
Косово Косово 1 січня 2002[b] Членство в ЄС[31] Потенційна кандидатка 1 585 566
Чорногорія Чорногорія 1 січня 2002[c] Членство в ЄС[32] Кандидатка 623 327

Чорногорія та Косово також використовують євро з моменту його запуску, оскільки раніше вони використовували німецьку марку замість югославського динара. На відміну від вищезазначених держав, вони не мають офіційної угоди з ЄС щодо використання євро як своєї валюти і ніколи не карбували марки чи євро; натомість вони покладаються на банкноти та монети, що вже перебувають в обігу.[33][34][35]

Через побоювання, що Сербія може використати динар для дестабілізації Косова та Чорногорії (остання перебувала в політичному союзі з Сербією до 2006 року), обидві території отримали допомогу Заходу у впровадженні та використанні марки (хоча не було жодних обмежень на використання динара чи будь-якої іншої валюти). Вони перейшли на євро, коли марка була замінена. У Північному Косові, де переважно проживає сербська меншина, сербський динар, який замінив югославський динар, продовжує використовуватися попри його невизнання чи невикористання в інших частинах Косова.

Використання євро в Чорногорії та Косові допомогло стабілізувати їхні економіки, і з цієї причини прийняття євро малими державами було підтримане колишнім Комісаром з фінансів Хоакіном Альмунією. Колишній президент Європейського центрального банку Жан-Клод Тріше заявляв, що ЄЦБ — який не надає представництва тим, хто приймає євро в односторонньому порядку — не підтримує, але й не перешкоджає тим, хто бажає використовувати цю валюту.[джерело?]

Ця швейцарська автозаправна станція приймає оплату в євро

Використання в державах з іншою офіційною валютою

[ред. | ред. код]

У різних країнах євро приймається деякими продавцями, попри те, що там воно не є офіційною валютою. Крім того, його іноді використовують для встановлення цін, навіть якщо фактичні платежі здійснюються в офіційній валюті (наприклад, у сфері нерухомості).

Держави-члени Європейського Союзу поза єврозоною

[ред. | ред. код]

Євро часто приймають у магазинах у країнах, що межують з єврозоною, наприклад у прикордонних районах і столицях Польщі, Чехії, Угорщини, Румунії, Данії та Швеції, які знаходяться поблизу країн-членів єврозони, таких як Німеччина, Австрія, Словенія, Словаччина, Хорватія, Болгарія та Фінляндія; у прикордонних районах Швейцарії, яка майже повністю оточена країнами-членами єврозони, за винятком Ліхтенштейну, який також використовує швейцарський франк.

Крім того, велика кількість автозаправних станцій і зон обслуговування на автомагістралях у європейських країнах поза межами єврозони приймають євро, а Польща (так само як і країни, що не є членами ЄС: Боснія і Герцеговина та Сербія) дозволяють оплату дорожніх зборів у євро.[33]

Євро прямо вказано в деяких законах країн, що не входять до єврозони, включаючи країни Європейської економічної зони (ЄЕЗ), на основі директив ЄС. Наприклад, закони про боротьбу з відмиванням грошей містять конкретні суми в євро, вище яких застосовуються певні правила.

У деяких районах Нової Каледонії та Французької Полінезії, двох територіях держави-члена ЄС (Франції), що не входять до складу ЄС, можуть прийматися платежі в євро нарівні з територіальним франком КФП.

Сполучене Королівство

[ред. | ред. код]
Вивіска на сувенірному кіоску в Лондоні, яка повідомляє про те, що приймається оплата в євро

Деякі орієнтовані на туристів магазини у Сполученого Королівства приймають євро.[36] У Північній Ірландії, яка має сухопутний кордон з єврозоною, євро приймають у деяких магазинах, включаючи багато мережевих магазинів.[37]

Північний Кіпр

[ред. | ред. код]

Застосування законодавства і договорів ЄС щодо Північного Кіпру наразі призупинено.[38] На його територію претендує Республіка Кіпр, одна з держав-членів ЄС, але вона перебуває під контролем Турецької Республіки Північного Кіпру (ТРПК). ТРПК не визнана ні Республікою Кіпр, ні Європейським Союзом, ні жодною іншою країною, окрім Туреччини. Право ЄС почало б застосовуватися на Північному Кіпрі, якби він перейшов під контроль Республіки Кіпр (якби Кіпрський конфлікт був вирішений шляхом об'єднання), офіційним законним платіжним засобом якої є євро.

Наразі уряд ТРПК проголосив турецьку ліру своїм законним платіжним засобом. Євро (поряд з іншими основними валютами, такими як долар США та британський фунт) можна використовувати для оплати товарів і послуг у багатьох магазинах, пов'язаних із туристичними гарячими точками або розташованих поблизу них, а також у деяких великих супермаркетах.[39][40] Однак обмінний курс, який використовують ці підприємства, може не завжди відображати справжню вартість залучених валют.[41][42] Монети євро Кіпру, на яких використовуються як грецька, так і турецька мови, були розроблені таким чином, щоб уникнути будь-якої упередженості щодо будь-якої конкретної частини острова,[43] з огляду на те, що як грецька, так і турецька є офіційними мовами Республіки Кіпр.[44] Дехто на північному Кіпрі закликає до одностороннього прийняття євро.[45]

Зімбабве

[ред. | ред. код]

З квітня 2009 року по червень 2019 року[46] зімбабвійський долар більше не перебував в активному обігу після того, як його офіційно призупинив уряд через гіперінфляцію. Натомість використовувалися долар США (US$), південноафриканський ранд (R), ботсванська пула (P), фунт стерлінгів (£), євро (€), індійська рупія (₹), австралійський долар (A$), китайський юань (元/¥) та японська єна (¥), разом із зімбабвійськими бонд-монетами[en] у центах США та бонд-нотами[en].[47][48]

Торгова валюта

[ред. | ред. код]

У 1998 році Куба оголосила, що замінить долар США на євро як свою офіційну валюту для міжнародної торгівлі.[49] 1 грудня 2002 року Північна Корея зробила те саме. (Її внутрішня валюта, вона, не є конвертованою, а отже не може використовуватися для купівлі іноземних товарів. Євро також користується популярністю всередині країни, особливо серед еліти та іноземців-резидентів). Сирія наслідувала цей приклад у 2006 році.[50]

Починаючи з 2007 року, Іран просить усіх покупців нафти платити у валюті, відмінній від долара США, у відповідь на американські санкції. Це призвело до того, що іранська нафтова біржа торгує в декількох валютах, переважно в євро для торгівлі з Європою, і в єнах або євро для продажів в Азії.

У 2018 році, у відповідь на санкції США, венесуельський міністр промисловості та національного виробництва Тарек Ель-Айссамі оголосив, що всі урядові аукціони з обміну валюти більше не будуть котируватися в доларах США, а натомість використовуватимуть євро, китайські юані та інші тверді валюти. Ель-Айссамі заявив, що уряд відкриє банківські рахунки в Європі та Азії як можливі обхідні шляхи для обходу фінансових санкцій. Крім того, банківський сектор Венесуели тепер зможе брати участь у валютних аукціонах тричі на тиждень, додавши, що уряд продасть близько 2 мільярдів євро на тлі відновлення цін на нафту.[51]

Прив'язані валюти

[ред. | ред. код]

Наразі існує кілька валют, прив'язаних до євро, одні з яких мають діапазон коливань навколо центрального курсу, а інші не допускають жодних коливань навколо центрального курсу. Це можна розглядати як захід безпеки, особливо для валют регіонів зі слабкою економікою. Євро розглядається як стабільна валюта, тобто не відбувається різких підвищень чи знецінень її вартості, які могли б раптово зашкодити економіці чи завадити торгівлі. Таким чином, вона забезпечує безпеку трейдерам і людям, які володіють цією валютою.

Прапор(и) ДержаваНаселенняПлоща (км2)КодВалютаЦентральний курс Прив'язана зДіапазон коливаньРаніше прив'язана доEMU
Боснія і ГерцеговинаБоснія і Герцеговина 3 475 000
(оцінка 2020)		 51 129 BAMКонвертована марка 1,955831 січня 1999 0,00%DEM (з 21 листопада 1995)
Кабо-ВердеКабо-Верде 561 901
(перепис 2021)		 4033 CVEЕскудо Кабо-Верде 110,2651 січня 1999 0,00%PTE (з середини 1998)
Коморські ОстровиКоморські Острови 850 886
(оцінка 2019)		 2170 KMFКоморський франк 491,967751 січня 1999 0,00%FRF (з 23 листопада 1979)
ДаніяДанія 5 935 619
(оцінка 2023)		 43 094 DKKДанська крона 7,460381 січня 1999 2,25% (де-факто 0,5%) XEUERM II
Марокко Марокко
(вкл. Західну Сахару)		 37 984 655
(оцінка 2022)		 712 550 MADМарокканський дирхам (через кошик валют) ≈ 111 січня 1999 –
Північна МакедоніяПівнічна Македонія 1 836 713
(оцінка 2021)		 25 713 MKDМакедонський денар ≈ 611 січня 1999 DEM (з жовтня 1995)[52]
Сан-Томе і ПринсіпіСан-Томе і Принсіпі 220 372
(оцінка 2023)		 1001 STNДобра Сан-Томе і Принсіпі 24,51 січня 2010 0,00%

Камерун
Центральноафриканська Республіка
Чад
Екваторіальна Гвінея
Габон
Республіка Конго		 Валютний союз XAF;
Камерун
Центральноафриканська Республіка
Чад
Екваторіальна Гвінея
Габон
Республіка Конго		 64 023 929
(30 135 732
5 552 228
18 523 165
1 737 943
2 397 368
5 677 493
(оцінка 2023))		 2 757 528 XAF Центральноафриканський франк 655,9571 січня 1999 0,00%FRF (з 17 жовтня 1948)

Бенін
Буркіна-Фасо

Гвінея-Бісау
Кот-д'Івуар
Малі
Нігер
Сенегал
Того

 Валютний союз XOF;
Бенін
Буркіна-Фасо
Гвінея-Бісау
Кот-д'Івуар
Малі
Нігер
Сенегал
Того		 141 244 341
(14 214 095
22 489 126
2 078 820
29 344 847
21 359 722
25 396 840
18 383 658
8 703 961
(оцінка 2023))		 3 269 077 XOFЗахідноафриканський франк 655,9571 січня 1999 0,00%FRF (з 17 жовтня 1948)

Французька Полінезія
Франція
Волліс і Футуна		 Валютний союз XPF;
Французька Полінезія
Нова Каледонія
Волліс і Футуна		 561 751
(278 786
271 407
11 558
(перепис 2022/ 2019/ 2018))		 19 597 XPFФранцузький тихоокеанський франк 119,3317421 січня 1999 0,00%FRF (з 21 жовтня 1949)

Як учасниця ERM II, данська крона зобов'язалася дотримуватися вузького діапазону коливань ±2,25%.[53]

З решти перелічених валют, конвертована марка Боснії і Герцеговини підтримує фіксований обмінний курс через систему валютної ради; франк КФА Центральної Африки, франк КФА Західної Африки, франк КФП, ескудо Кабо-Верде, коморський франк і добра Сан-Томе і Принсіпі підтримують традиційний фіксований обмінний курс; македонський денар використовує стабілізовану систему; а марокканський дирхам прив'язаний до євро через кошик валют. Іншими країнами, які станом на грудень 2024 року мають режими обмінного курсу, пов'язані з євро, є Румунія, Сербія, Албанія, Сінгапур, Ботсвана, Туніс, Самоа, Фіджі, Лівія, Кувейт, Сирія, Китай та Вануату.[54][55][56][57]

З 2005 року поштові марки, випущені Суверенним Мальтійським орденом, номіновані в євро, хоча офіційною валютою Ордену залишається мальтійський скудо.[58] Саме мальтійське скудо прив'язане до євро і визнається законним платіжним засобом лише в межах Ордену.

У 2011 році швейцарський франк стрімко зміцнювався щодо євро, що завдавало шкоди експорту країни до єврозони. У відповідь на це Швейцарія встановила верхню межу вартості швейцарського франка. Це була не стільки прив'язка, скільки просте обмеження його найвищої вартості, а не найнижчої. У 2015 році Швейцарія оголосила про відмову від прив'язки своєї валюти до євро.[59]

Статус резервної валюти

[ред. | ред. код]

Відсотковий склад валют офіційних валютних резервів з 1995 по 2025 рік.[60][61][62]
Частка від загального обсягу (%)Рік010203040506070801995200020052010201520202025Долар СШАЄвроНім. маркаФр. франкФунт стерлінгівЄнаЮаньШвейцарський франкАвстралійський доларКанадський доларІншіЧастки світових резервних...

Євро є головною світовою резервною валютою, другою за поширеністю міжнародною резервною валютою після долара США.[63] Успадкувавши цей статус від німецької марки, його частка в міжнародних резервах зросла з 23,65% у 2002 році до піку у 27,66% у 2009 році, після чого знизилася через кризу в єврозоні, причому найбільшими користувачами були Росія та Східна Європа.[64][65]

Можливість того, що євро стане першою міжнародною резервною валютою, широко обговорювалася до 2009 року.[66] Колишній голова Федеральної резервної системи Алан Грінспен у вересні 2007 року висловив думку, що євро дійсно може замінити долар США як основну резервну валюту світу. Він зазначив, що «абсолютно можливо, що євро замінить долар як резервну валюту або буде торгуватися як однаково важлива резервна валюта».[67]

Однак станом на 2021 рік євро не витіснило долар США з позиції основної резервної валюти через кризу в єврозоні.[джерело?] Стабільність та майбутнє існування євро були піддані сумніву, і його частка у світових резервах впала до 19% до кінця 2015 року (порівняно з 66% для долара США). Станом на кінець 2020 року ці цифри становлять 21% для євро та 59% для долара США.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ З 1 січня 1999 року, коли було запущено євро, до 1 квітня 2012 року, коли набула чинності їхня Монетарна угода з ЄС, Андорра не мала офіційної валюти, але використовувала євро як свою валюту де-факто.
  2. ↑ Німецька марка була оголошена UNMIK законним платіжним засобом у Косово 4 жовтня 1999 року.[30] Коли 1 січня 2002 року Німеччина замінила німецьку марку на євро, це ж відбулося і в Косово. Згодом Республіка Косово в односторонньому порядку прийняла євро як свою офіційну валюту.
  3. ↑ Чорногорія відмовилася від використання югославського динара у листопаді 1999 року. Відтоді як законний платіжний засіб використовувалася німецька марка. Коли 1 січня 2002 року Німеччина замінила німецьку марку на євро, Чорногорія в односторонньому порядку прийняла євро як свою офіційну валюту.

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Monetary Agreement between the European Union and the Principality of Andorra. Official Journal of the European Union. 17 грудня 2011. Процитовано 8 вересня 2012.
  2. 1 2 3 4 5 The euro outside the euro area. Europa (web portal). Процитовано 26 лютого 2011.
  3. ↑ Council Decision of 31 December 1998 on the position to be taken by the Community regarding an agreement concerning the monetary relations with the Principality of Monaco. Official Journal of the European Communities. 4 лютого 1999. Процитовано 26 січня 2013.
  4. ↑ Monetary Convention between the Government of the French Republic, on behalf of the European Community, and the Government of His Most Serene Highness the Prince of Monaco. General Secretariat of the Council of the European Union. Процитовано 12 червня 2016.
  5. ↑ Monetary agreement between the Government of the French Republic, on behalf of the European Community, and the Government of his Serene Highness the Prince of Monaco. Official Journal of the European Union. 31 травня 2002. Процитовано 8 вересня 2012.
  6. ↑ Commission Decision of 28 November 2011 on the conclusion, on behalf of the European Union of the Monetary Agreement between the European Union and the Principality of Monaco. Official Journal of the European Union. 28 січня 2012. Процитовано 8 вересня 2012.
  7. ↑ Monetary Agreement between the European Union and the Principality of Monaco. Official Journal of the European Union. 13 жовтня 2012. Процитовано 20 липня 2026.
  8. ↑ Council Decision of 31 December 1998 on the position to be taken by the Community regarding an agreement concerning the monetary relations with the Republic of San Marino. Official Journal of the European Communities. 4 лютого 1999. Процитовано 26 січня 2013.
  9. ↑ Monetary Convention between the Italian Republic, on behalf of the European Community, and the Republic of San Marino. General Secretariat of the Council of the European Union. Процитовано 12 червня 2016.
  10. ↑ Monetary agreement between Italian, on behalf of the European Community, and the Republic of San Marino. Official Journal of the European Union. 27 липня 2001. Процитовано 8 вересня 2012.
  11. ↑ Monetary Agreement between the European Union and the Republic of San Marino. Official Journal of the European Union. 26 квітня 2012. Процитовано 20 липня 2026.
  12. ↑ Council Decision of 31 December 1998 on the position to be taken by the Community regarding an agreement concerning the monetary relations with Vatican City. Official Journal of the European Communities. 4 лютого 1999. Процитовано 26 січня 2013.
  13. ↑ Monetary Convention between the Italian Republic, on behalf of the European Community, and the Vatican City State, represented by the Holy See. General Secretariat of the Council of the European Union. Процитовано 12 червня 2016.
  14. ↑ Monetary agreement between the Italian Republic, on behalf of the European Community, and the Vatican City State and, on its behalf, the Holy See. Official Journal of the European Union. 25 жовтня 2001. Процитовано 8 вересня 2012.
  15. ↑ Monetary Agreement between the European Union and the Vatican City State. Official Journal of the European Union. 4 лютого 2010. Процитовано 20 липня 2026.
  16. 1 2 Agreements on monetary relations (Andorra, Monaco, San Marino, and Vatican City). European Communities. 30 вересня 2004. Процитовано 12 вересня 2006.
  17. ↑ Boldt, Hans H. and Sant Julià de Lòria (15 листопада 2006). Andorranische Euros nicht zu jedem Preis (нім.). Andorra-Intern. Процитовано 3 січня 2007.
  18. ↑ Martí rubrica l'acord monetari que permet encunyar euros propis (кат.). Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 24 листопада 2012.
  19. ↑ L'acord monetari, el camí cap l'espai econòmic adaptat als microestats (кат.). Архів оригіналу за 4 жовтня 2017. Процитовано 24 листопада 2012.
  20. ↑ Cues per comprar els euros andorrans dels col·leccionistes. Diari d'Andorra. 16 січня 2015. Архів оригіналу за 8 лютого 2015. Процитовано 16 січня 2015.
  21. ↑ 1ª Emissió dels euros andorrans. 23 грудня 2014. Архів оригіналу за 30 квітня 2015. Процитовано 16 січня 2015.
  22. ↑ French overseas territories and the euro (PDF). Quarterly Selection of Articles. Bank of France. 24. Зима 2011–2012. Процитовано 25 січня 2013.
  23. 1 2 Agreements concerning the French territorial communities. Europa (web portal). 31 грудня 1998. Архів оригіналу за 26 січня 2012. Процитовано 31 січня 2012.
  24. ↑ Monetary agreement between EU and the French Republic on keeping the euro in Saint-Barthélemy following the amendment of its EU status. EUR-lex (Official Journal of the EU). 20 липня 2011. Процитовано 23 січня 2013.
  25. 1 2 3 Euro Ordinance 2007: An Ordinance to provide for the adoption of the euro as legal tender in the Sovereign Base Areas and for related matters (PDF). Gazette. 14 серпня 2007. Процитовано 23 січня 2013.
  26. ↑ Cannuel, Elise (31 березня 2011). EU shores spread to Indian Ocean island. Deutsche Weller. Процитовано 6 липня 2011.
  27. 1 2 3 CONSILIUM – Search the agreements database. Europa (web portal). Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 31 січня 2012.
  28. ↑ The Times. Архів оригіналу за 10 травня 2011. Процитовано 31 січня 2012.
  29. ↑ Council Decision of 31 December 1998 concerning the monetary arrangements in the French territorial communities of Saint-Pierre-et-Miquelon and Mayotte. Official Journal of the European Communities. 4 лютого 1999.
  30. ↑ Administrative Direction No. 1999/2. UNMIK. 4 жовтня 1999. Архів оригіналу за 7 червня 2011.
  31. ↑ Enlargement – Kosovo. European Commission. Процитовано 8 вересня 2012.
  32. ↑ Enlargement – Montenegro. European Commission. Процитовано 8 вересня 2012.
  33. 1 2 Euro used as legal tender in non-EU nations – Business – International Herald Tribune – The New York Times. International Herald Tribune. 1 січня 2007. Процитовано 31 січня 2012.
  34. ↑ UNMIK/PR/40. Press Release. Kouchner Signs Regulation on Foreign Currency. www.unmikonline.org. 2 вересня 1999. Архів оригіналу за 2 грудня 2008.
  35. ↑ The euro outside the euro area | European Commission.
  36. ↑ Can You Use Your Leftover Euros in Britain?. TripSavvy (англ.). Процитовано 26 березня 2025.
  37. ↑ FAQ. www.discovernorthernireland.com. Tourism Northern Ireland. Процитовано 21 квітня 2021.
  38. ↑ EUR-Lex - 12003T/PRO/10 - EN - EUR-Lex. eur-lex.europa.eu.
  39. ↑ Euro is widely used alongside Turkish Lira. BBC News. Січень 2008. Процитовано 29 травня 2014.
  40. ↑ Most places in north Cyprus will accept euros. The Telegraph. Квітень 2012. Процитовано 29 травня 2014.
  41. ↑ North Cyprus: Tourist Guideline - Useful Information. www.cypnet.co.uk.
  42. ↑ Car Park | Ercan International Airport (ECN) Northern Cyprus. Архів оригіналу за 16 березня 2013. Процитовано 10 лютого 2013.
  43. ↑ Helena Smith in Nicosia (1 січня 2008). Arrival of euro boosts Cyprus peace hopes | World news. The Guardian. London. Процитовано 31 січня 2012.
  44. ↑ The Constitution of the Republic of Cyprus [Архівовано 3 December 2013 у Wayback Machine.] 1960 date accessed 1 Jan 2014 p.2
  45. ↑ Feridun, Mete; Dr. (8 грудня 2021). Could north Cyprus unilaterally join euro to escape Turkey's lira?. euobserver. Процитовано 8 грудня 2021.
  46. ↑ Sguazzin, Anthony. Zim's dollar returns, a decade after it became worthless. Fin24. Архів оригіналу за 24 червня 2019. Процитовано 25 червня 2019.
  47. ↑ In Zimbabwe there are nine official currencies, amongst others the euro and the US dollar - uselessk.com. Архів оригіналу за 15 січня 2015. Процитовано 6 січня 2015.
  48. ↑ And the Currency of Zimbabwe Is???. 29 травня 2012.
  49. ↑ Cuba to adopt Euro in foreign trade. BBC News. 8 листопада 1998. Процитовано 2 січня 2008.
  50. ↑ US row leads Syria to snub dollar. BBC News. 14 лютого 2006. Процитовано 2 січня 2008.
  51. ↑ Rosati, Andrew; Zerpa, Fabiola (17 жовтня 2018). Dollars Are Out, Euros Are in as U.S. Sanctions Sting Venezuela. Bloomberg. Процитовано 17 червня 2019.
  52. ↑ Design of Monetary Policy. National Bank of the Republic of North Macedonia. Процитовано 25 жовтня 2019.
  53. ↑ Nationalbanken // Monetary Policy // Web document // Foreign-exchange policy / ERM II. Архів оригіналу за 1 лютого 2012. Процитовано 10 лютого 2013.
  54. ↑ Annual report on exchange arrangements and exchange restrictions, 2023 (PDF).
  55. ↑ The euro in global foreign exchange reserves and exchange rate anchoring. Countries and territories with exchange rate regimes linked to the euro (PDF).
  56. ↑ INTERNATIONAL MONETARY FUND. REPUBLIC OF NORTH MACEDONIA.
  57. ↑ Transition to a more flexible exchange rate system. Архів оригіналу за 25 березня 2025. Процитовано 30 серпня 2025.
  58. ↑ Home. www.orderofmalta.int. Архів оригіналу за 9 березня 2012. Процитовано 3 жовтня 2011.
  59. ↑ Why Switzerland Scrapped the Euro
  60. ↑ Для 1995–1999, 2006–2025 років: Currency Composition of Official Foreign Exchange Reserves (COFER). Washington, DC: Міжнародний валютний фонд.
  61. ↑ Для 1999–2005 років: International Relations Committee Task Force on Accumulation of Foreign Reserves (лютий 2006), The Accumulation of Foreign Reserves (PDF), Occasional Paper Series, Nr. 43, Frankfurt am Main: Європейський центральний банк, ISSN 1607-1484ISSN 1725-6534 (онлайн).
  62. ↑ Review of the International Role of the Euro (PDF), Frankfurt am Main: Європейський центральний банк, грудень 2005, ISSN 1725-2210ISSN 1725-6593 (онлайн).
  63. ↑ International Monetary Fund (PDF). www.imf.org.
  64. ↑ Dollar stops being Russia's basic reserve currency. English pravda.ru. 19 травня 2009. Процитовано 31 січня 2012.
  65. ↑ Robinson, Frances (8 липня 2009). Euro Grows as Reserve Currency at Dollar's Expense (Update1). Bloomberg. Процитовано 31 січня 2012.
  66. ↑ Will the Euro Eventually Surpass the Dollar As Leading International Reserve Currency? (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 серпня 2013.
  67. ↑ Reuters. Euro could replace dollar as top currency – Greenspan. 17 вересня 2007. Процитовано 17 вересня 2007.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міжнародний_статус_і_використання_євро&oldid=48895272