Перейти до вмісту

Європейський банківський нагляд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Європейський банківський нагляд
(SSM)
European Banking Supervision
Загальна інформація
ЮрисдикціяЄвропейський Союз Єврозона
Дата створення4 листопада 2014 
Штаб-квартираФранкфурт-на-Майні, Німеччина
ГоловаКлаудія Марія Бух[en]
Ключовий документРегламент (ЄУ) № 1024/2013
www.bankingsupervision.europa.eu
Вежа Галілео[en] у Франкфурті, де з 2025 року знаходиться банківський нагляд ЄЦБ.[1]
Євротауер у Франкфурті, де знаходиться банківський нагляд ЄЦБ у 2016—2025 роках.
Японський центр[en] у Франкфурті, де знаходився банківський нагляд ЄЦБ у 2014—2016 роках

Європейський банківський нагляд, також відомий як Єдиний механізм нагляду (SSM), — політична основа для пруденційного нагляду за банками в єврозоні. Вона зосереджена навколо Європейського центрального банку (ЄЦБ), наглядовий орган якого називається Банківським наглядом ЄЦБ. Держави-члени ЄС поза єврозоною також можуть брати участь на добровільній основі. Європейський банківський нагляд був створений Регламентом Ради 1024/2013, також відомим як Регламент про SSM, який також створив його центральний (хоча й не остаточний) орган прийняття рішень — Наглядову раду ЄЦБ.

У рамках Європейського банківського нагляду ЄЦБ безпосередньо здійснює нагляд за великими банками, які визначені як «значущі установи». Інші банки, відомі як «менш значущі установи», перебувають під наглядом національних банківських наглядових органів («національних компетентних органів») під загальним наглядом ЄЦБ. Станом на кінець 2022 року ЄЦБ безпосередньо здійснював нагляд за 113 значущими установами у 21 країні, що входять до його географічної сфери компетенції, на які припадає близько 85 % загальних активів банківської системи (за винятком фінансових інфраструктур, які визначені як менш значущі установи, таких як Euroclear Bank[en] у Бельгії, Banque Centrale de Compensation у Франції або Clearstream Banking AG[en] та Clearstream Banking SA[en] у Німеччині та Люксембурзі).[2]

Європейський банківський нагляд є першим і на сьогодні найповнішим компонентом ширшого банківського союзу — проєкту, започаткованого у 2012 році з метою інтеграції політики банківського сектору в зоні євро. Незавершеною частиною програми банківського союзу є питання управління кризами та їх вирішення, для чого так званий Єдиний механізм вирішення співіснує з національними механізмами страхування депозитів та іншими аспектами системи управління банківськими кризами. Програма заходів щодо завершення формування банківського союзу, яка перебуває у стані застою з червня 2022 року, також включає варіанти регуляторного підходу до суверенних ризиків.

Історія

[ред. | ред. код]

Питання нагляду за європейською банківською системою виникло задовго до фінансової кризи 2008 року. Невдовзі після створення валютного союзу в 1999 році низка спостерігачів та політиків попередили, що нова монетарна архітектура буде неповною, а отже, крихкою без хоча б певної координації політики нагляду між членами єврозони.[3]

Першим наглядовим заходом, запровадженим на рівні ЄС, було створення процесу Ламфалюссі[en] у березні 2001 року.[4] Він передбачав створення низки комітетів, відповідальних за нагляд за регулюванням у фінансовому секторі. Основною метою цих комітетів було прискорення інтеграції ринку цінних паперів ЄС.[5]

Цей підхід не мав обов'язкової сили для європейського банківського сектору і тому мало впливав на нагляд за європейськими банками. Це можна пояснити тим, що європейські договори на той час не надавали ЄС реальних повноважень щодо прийняття рішень з цих питань. Ідея необхідності внесення змін до договорів та проведення широкої дискусії щодо втрати суверенітету державами-членами охолодила амбіції процесу Ламфалуссі. Фінансово-економічна криза 2008 року та її наслідки в Європейському Союзі спонукали європейських лідерів до прийняття наднаціонального механізму банківського нагляду.[6]

Головною метою нового механізму нагляду було відновлення довіри на фінансових ринках. Ідея також полягала в тому, щоб уникнути необхідності рятувати банки державними коштами у разі майбутніх економічних криз.[7]

Для впровадження цієї нової системи нагляду, президент Європейської комісії у 2008 році Жозе Мануель Баррозу доручив групі експертів розглянути, як ЄС може найкраще регулювати європейський банківський ринок. Цю групу очолював Жак де Лароз'єр[en], французький високопосадовець, який до 1978 року обіймав посаду Генерального директора Казначейства Франції. Він також був президентом Міжнародного валютного фонду з 1978 по 1987 рік, президентом «Банку Франції» з 1987 по 1993 рік та президентом Європейського банку реконструкції та розвитку з 1993 року.[8] Щодо більш суперечливої посади, Жак де Лароз'єр також був близьким радником BNP Paribas.[9]

Ця група під керівництвом де Лароз'єра представила звіт, у якому висвітлено головний провал європейського банківського нагляду до 2008 року.[10] На ґрунті цього звіту європейські інституції створили у 2011 році «Європейську систему фінансового нагляду» (ESFS). Її основною метою було:[11]

забезпечити належне впровадження правил, що застосовуються до фінансового сектору, зберегти фінансову стабільність та забезпечити довіру до фінансової системи в цілому.

Європейська система фінансового нагляду (ESFS) об'єднала, у нетрадиційний спосіб, європейські та національні органи нагляду.[12]

Незважаючи на створення цього нового механізму, Європейська комісія вважала, що, маючи єдину валюту, ЄС повинен піти далі в інтеграції своїх практик банківського нагляду. Ідея полягала в тому, що простої співпраці національних та європейських органів нагляду недостатньо, і що ЄС потребує єдиного органу нагляду. Тому Європейська комісія запропонувала створити Єдиний механізм нагляду.[13]

Ця пропозиція обговорювалася на євросаміті[en], що відбувся в Брюсселі 28 та 29 червня 2012 року. Герман ван Ромпей, який на той час обіймав посаду голови Європейської ради, попередньо співпрацював із головою Європейської комісії, головою Європейського центрального банку та головою Єврогрупи над підготовкою попереднього звіту, який послужив основою для обговорень на саміті.[14] Відповідно до прийнятих тоді рішень, у вересні 2012 року Європейська комісія опублікувала пропозицію щодо регламенту Ради про запровадження європейського банківського нагляду.[15]

Європейський центральний банк схвально відреагував на цей проєкт.[16] Канцлерка Німеччини Анґела Меркель висловила сумніви щодо «здатності ЄЦБ здійснювати нагляд за 6 000 банків». Тодішній віцепрезидент Європейської Комісії Оллі Рен відповів на ці занепокоєння, зазначивши, що більшість європейських банків і надалі перебуватимуть під наглядом національних наглядових органів, тоді як ЄЦБ «бере на себе кінцеву відповідальність за нагляд, щоб запобігти ескалації банківських криз».[17]

Європейський парламент проголосував за проєкт регламенту 12 вересня 2013 року.[18] 15 жовтня 2013 року Рада Європейського Союзу також схвалила його.[19] Регламент про Єдиний механізм нагляду (SSM) набрав чинності 4 листопада 2014 року.

Той факт, що Європейський банківський нагляд сформульовано як регламент, а не директива, є важливим, адже регламент є юридично обов'язковим, і держави-члени, на відміну від директив, не мають вибору, як його транспонувати до національного законодавства.[20]

Набуття чинності

[ред. | ред. код]

ЄЦБ опублікував свою першу комплексну оцінку 26 жовтня 2014 року. Ця перевірка фінансового стану охопила 130 найважливіших кредитних установ у 19 державах Єврозони, активи яких становили 22 трильйони євро (що дорівнює 82 % загальних банківських активів єврозони).

Звіт про нагляд включав:

  1. Результати перевірки якості активів (AQR) — оцінка дефіциту капіталу (тобто нездатності задовольнити мінімальні вимоги до капіталу) кожної значущої кредитної установи станом на 31 грудня 2013 року.
  2. Оцінку потенційного дефіциту капіталу під час стрес-тестування за базовим сценарієм, яким був останній економічний прогноз, опублікований Комісією для єврозони на 2014—2016 роки.
  3. Оцінку потенційного дефіциту капіталу під час стрес-тестування за несприятливим сценарієм, який був розроблений Європейською радою з системних ризиків у співпраці з національними компетентними органами, EBA та ЄЦБ.

На основі цих трьох критеріїв перевірка виявила, що загалом 105 із 130 оцінених банків відповідали всім мінімальним вимогам до капіталу станом на 31 грудня 2013 року. Загалом 25 банків мали дефіцит капіталу станом на 31 грудня 2013 року, з яких 12 змогли покрити цей дефіцит шляхом залучення додаткового капіталу у 2014 році. Решті 13 банків було запропоновано подати план рекапіталізації на 2015 рік.[21]

Банки-учасники Єдиного наглядового механізму (SSM) з дефіцитним капіталом 1-го рівня (CET1) за станом активів на 31 грудня 2013 року
Назва банку Країна Коефіцієнт CET1

початкова точка

 Коефіцієнт CET1

після AQR

 Коефіцієнт CET1

базовий сценарій

 Коефіцієнт CET1

несприятливий сценарій

 Дефіцит капіталу

на 31 груд. 2013 (млрд євро)

 Чистий прийнятний

капітал, залучений у 2014 році (млрд євро)

 Дефіцит капіталу

після залучення чистого капіталу (млрд євро)

Eurobank¹ Греція 10.6 % 7.8 % 2.0 % -6.4 % 4.63 2.86 1.76
Banca Monte dei Paschi di Siena Італія 10.2 % 7.0 % 6.0 % -0.1 % 4.25 2.14 2.11
National Bank of Greece¹ Греція 10.7 % 7.5 % 5.7 % -0.4 % 3.43 2.50 0.93
Banca Carige Італія 5.2 % 3.9 % 2.3 % -2.4 % 1.83 1.02 0.81
Cooperative Central Bank Ltd Кіпр -3.7 % -3.7 % -3.2 % -8.0 % 1.17 1.50 0.00
Banco Comercial Português Португалія 12.2 % 10.3 % 8.8 % 3.0 % 1.14 -0.01 1.15
Bank of Cyprus Кіпр 10.4 % 7.3 % 7.7 % 1.5 % 0.92 1.00 0.00
Volksbank Group Австрія 11.5 % 10.3 % 7.2 % 2.1 % 0.86 0.00 0.86
Permanent tsb Ірландія 13.1 % 12.8 % 8.8 % 1.0 % 0.85 0.00 0.85
Veneto Banca Італія 7.3 % 5.7 % 5.8 % 2.7 % 0.71 0.74 0.00
Banco Popolare Італія 10.1 % 7.9 % 6.7 % 4.7 % 0.69 1.76 0.00
Banca Popolare di Milano Італія 7.3 % 6.9 % 6.5 % 4.0 % 0.68 0.52 0.17
Banca Popolare di Vicenza Італія 9.4 % 7.6 % 7.5 % 3.2 % 0.68 0.46 0.22
Piraeus Bank Греція 13.7 % 10.0 % 9.0 % 4.4 % 0.66 1.00 0.00
Credito Valtellinese Італія 8.8 % 7.5 % 6.9 % 3.5 % 0.38 0.42 0.00
Dexia² Бельгія 16.4 % 15.8 % 10.8 % 5.0 % 0.34 0.00 0.34
Banca Popolare di Sondrio Італія 8.2 % 7.4 % 7.2 % 4.2 % 0.32 0.34 0.00
Hellenic Bank Кіпр 7.6 % 5.2 % 6.2 % -0.5 % 0.28 0.10 0.18
Münchener Hypothekenbank Німеччина 6.9 % 6.9 % 5.8 % 2.9 % 0.23 0.41 0.00
AXA Bank Europe Бельгія 15.2 % 14.7 % 12.7 % 3.4 % 0.20 0.20 0.00
C.R.H. — Caisse de Refinancement de l'Habitat Франція 5.7 % 5.7 % 5.7 % 5.5 % 0.13 0.25 0.00
Banca Popolare dell'Emilia Romagna Італія 9.2 % 8.4 % 8.3 % 5.2 % 0.13 0.76 0.00
Nova Ljubljanska banka3 Словенія 16.1 % 14.6 % 12.8 % 5.0 % 0.03 0.00 0.03
Liberbank Іспанія 8.7 % 7.8 % 8.5 % 5.6 % 0.03 0.64 0.00
Nova Kreditna Banka Maribor3 Словенія 19.6 % 15.7 % 12.8 % 4.4 % 0.03 0.00 0.03
Всього - 10.0 % 8.4 % 7.2 % 2.1 % 24.62 18.59 9.47

Примітки:
00000¹ Ці банки мають дефіцит за статичним прогнозом балансу, але динамічні прогнози балансу будуть враховані при визначенні їхніх остаточних вимог до капіталу.
000000За припущення динамічного балансу ці банки не мають або практично не мають дефіциту з урахуванням уже залученого чистого капіталу.
00000² Беручи до уваги план впорядкованої ліквідації (реструктуризації) цієї установи, яка користується державною гарантією, немає потреби в залученні додаткового капіталу.

000003 Вплив заходів з реструктуризації, вже вжитих у 2014 році для покращення структурної прибутковості, та збереження нерозподіленого прибутку в банках покриють виявлений дефіцит.

Це єдиний випадок, коли було проведено комплексну оцінку для 130 банків, піднаглядних ЄЦБ. З 2014 року лише невелика кількість банків пройшла комплексну оцінку ЄЦБ: 13 у 2015 році, 4 у 2016 році та 7 у 2019 році.[22] Ці комплексні оцінки проводяться або коли банк визнається значущим, або коли це вважається за необхідне (тобто у разі виняткових обставин або коли країна, що не входить до єврозони, приєднується до механізму). Комплексні оцінки вимагають занадто багато ресурсів, щоб їх можна було проводити щорічно.

Тому на більш регулярній основі використовуються інші інструменти нагляду, щоб оцінити, як банки впораються з потенційними економічними шоками. Відповідно до вимог законодавства ЄС та в рамках Процесу наглядової перевірки та оцінки (SREP), ЄЦБ проводить щорічні стрес-тести піднаглядних банків.[23] У 2016 році стрес-тест було проведено для 51 банку, що охопило 70 % банківських активів ЄС. Ці банки розпочали процес із середнім коефіцієнтом базового капіталу 1-го рівня (CET1, тобто відсоток капіталу 1-го рівня, яким володіють банки)[24] на рівні 13 %, що вище за 11,2 % у 2014 році. Тест показав, що за одним винятком усі оцінені банки перевищили контрольний показник, який використовувався у 2014 році, щодо рівня капіталу CET1 (5,5 %). Результати цього стрес-тесту показують, що у 2016 році банки ЄС мали кращий потенціал стійкості та поглинання шоків, ніж у 2014 році.[25] У 2018 році було проведено два типи стрес-тестів: стрес-тест ЄБУ (EBA) для 33 банків та стрес-тест SSM SREP для 54 банків. Зведені результати цих тестів показують, що у 2018 році обидві групи банків знову зміцнили свою базу капіталу порівняно з 2016 роком, підвищивши свій потенціал стійкості до фінансових шоків.[26] Через пандемію коронавірусу стрес-тест 2020 року було перенесено на 2021 рік. Результати цього тесту мали бути опубліковані до кінця червня 2021 року.[27]

Організація

[ред. | ред. код]
Регламент (ЄУ) № 1024/2013 Регламент SSM)
Регламент Європейського Союзу
НазваРегламент Ради (ЄУ) № 1024/2013 від 15 жовтня 2013 року про покладання на Європейський центральний банк конкретних завдань щодо політики, що стосується пруденційного нагляду за кредитними установами
ЗастосуванняУсі держави-члени ЄС. Однак, лише держави єврозони та держави-члени ЄС, які мають «угоди про тісну співпрацю», підпадають під завдання нагляду, покладені на ЄЦБ.
Ким прийнятоРада Європейського Союзу
Прийнято підСт. 127(6) ДФЄС
Офіційний вісник ЄСOJ L 287, 29.10.2013, ст. 63–89
Історія
Дата створення15 жовтня 2013
Дата набрання чинности3 листопада 2013
Чинне законодавство

Географічне охоплення

[ред. | ред. код]

Усі 21 держава-член єврозони автоматично беруть участь у Європейському банківському нагляді.[28]

Згідно з європейськими договорами, країни, що не входять до єврозони, не мають права голосу в Раді керівних органів ЄЦБ і, відповідно, не зв'язані її рішеннями. Як наслідок, країни, що не входять до єврозони, не можуть стати повноправними членами банківського союзу (тобто вони не можуть мати тих самих прав та обов'язків, що й члени єврозони). Однак держави-члени ЄС, що не входять до єврозони, можуть укласти «угоду про тісну співпрацю» з ЄЦБ. Ця процедура організована статтею 7 регламенту SSM (Регламент Ради (ЄС) № 1024/2013) та рішенням ЄЦБ 2014/510.[29] Фактично, ці угоди передбачають нагляд ЄЦБ за банками в цих країнах-підписантах.[30] Угоду про тісну співпрацю може бути розірвана або ЄЦБ, або державою-учасницею, що не входить до єврозони. Наприклад, як Болгарія, так і Хорватія мали угоди про тісну співпрацю з ЄЦБ до приєднання до єврозони.

Банківський нагляд ЄЦБ

[ред. | ред. код]

Європейський центральний банк (ЄЦБ) відіграє провідну роль у європейському банківському нагляді.[31] Передбачено суворе адміністративне розділення між монетарними та наглядовими завданнями ЄЦБ. Однак остаточне рішення з обох питань приймає один і той самий орган: Рада керівних органів.

Рада керуючих є основним органом, що приймає рішення в ЄЦБ. До її складу входять члени Виконавчої ради Європейського центрального банку та керівники всіх національних центральних банків держав-членів єврозони. Рада керуючих, на основі висновку, підготовленого Наглядовою радою, відповідає за прийняття офіційних рішень щодо свого наглядового мандату.

Наглядова рада Європейського центрального банку організована відповідно до статті 26 регламенту SSM (регламент Ради (ЄС) № 1024/2013).[32] До її складу входять усі національні органи нагляду, що беруть участь у цій діяльності, голова, заступник голови та чотири представники ЄЦБ. Ці члени зустрічаються кожні три тижні для розробки проєктів рішень щодо нагляду, які потім подаються Раді керівних органів.[33]

Наглядовій раді допомагає в підготовці її засідань Керівний комітет. До складу цього комітету входять Голова та Заступник Голови Наглядової ради, представник ЄЦБ (Едуар Фернандес-Болло з 2019 року), а також п'ять заступників національних наглядачів.[33]

Розподіл праці між банківським наглядом ЄЦБ та національними компетентними органами

[ред. | ред. код]

Було встановлено розподіл праці між ЄЦБ та національними органами нагляду. Банки, які вважаються значними, будуть під безпосереднім наглядом ЄЦБ. Незважаючи на те, що ЄЦБ має повноваження взяти на себе прямий нагляд за будь-яким банком, менші банки зазвичай продовжуватимуть безпосередньо контролюватися їхніми національними органами.[34] Загалом 115 банків наразі перебувають під наглядом ЄЦБ;[35] усі інші банки перебувають під наглядом їхніх національних органів нагляду.

Банк вважається значущим, якщо він відповідає будь-якому з таких критеріїв:[34]

  • Вартість його активів перевищує €30 млрд;
  • Вартість його активів перевищує як €5 млрд, так і 20 % ВВП держави-члена, на території якої він розташований;
  • Банк входить до трійки найбільших банків країни, на території якої він розташований;
  • Банк здійснює значну транскордонну діяльність;
  • Банк отримує допомогу з фондів фінансової підтримки єврозони або подав заявку на її отримання (тобто Європейського механізму стабільності або Європейського фонду фінансової стабільності).

Цей статус значущості може змінюватися, наприклад, через злиття та поглинання. У 2020 році до списку банків, що контролюються ЄЦБ, приєдналися ще два банки (LP Group BV у Нідерландах та Agri Europe Cyprus у Словенії).[36][35]

Спільні команди наглядачів

[ред. | ред. код]

Спільні наглядові групи (JST), що складаються з працівників ЄЦБ, компетентних національних наглядових органів та експертів у банківській сфері, з'єднують національний та наднаціональний рівні. JST існує для кожної значної банківської установи. Вони діють як допоміжні органи, відповідальні головним чином за координацію, контроль та оцінку наглядових місій.[37]

Місії та результати

[ред. | ред. код]

Процес наглядового огляду та оцінювання

[ред. | ред. код]

Процес наглядового огляду та оцінки, також відомий як «SREP», — це періодична оцінка ризиків, які беруть на себе європейські банки. Цей процес, який щорічно проводиться наглядачами ЄЦБ та Спільних наглядових груп, є важливим елементом впровадження Єдиного механізму нагляду. Мета SREP полягає в тому, щоб забезпечити безпеку та надійність банків; щоб будь-які фактори, які можуть вплинути на їхній капітал та ліквідність, перебували під контролем.[38] Сьогодні рівні капіталу та ліквідності банків безпосередньо підлягають системі моніторингу ЄЦБ, тоді як раніше це робилося неоднорідно на національному рівні.[39]

Ця оцінка ґрунтується на моніторингу чотирьох різних сфер:[38]

Крім того, щороку Європейський центральний банк, згідно із законодавством Європейського Союзу,[40] зобов'язаний проводити принаймні один стрес-тест для всіх банків, що перебувають під наглядом. Цей тест буде частиною щорічного циклу SREP.[23] Стрес-тести — це комп'ютерно-модельовані методи, які оцінюють здатність банків справлятися з потенційними фінансовими та економічними потрясіннями[en].[41] Щорічні цикли SREP базуються на даних за попередній рік, і після кожного циклу проводиться індивідуальна оцінка.[38] На основі цих оцінок та симуляцій органи нагляду складають звіт про вразливість європейських банків з оцінкою від 1 (низький ризик) до 4 (високі ризики) та перераховують конкретні заходи, які мають вжити ці банки. Ці заходи можуть бути кількісними — пов'язаними з капіталом чи ліквідністю, або якісними (наприклад, зміна структури управління або необхідність утримання більшого капіталу, особливо під час фінансової кризи).[38] Ці дії зазвичай мають бути виконані до наступного року. У разі невиконання цих вимог ЄЦБ може стягнути штраф у розмірі до подвійного розміру прибутку (або збитків), отриманого (або спричиненого) порушенням, і це може становити до 10 % річного обороту цих банків.[32] ЄЦБ також може звернутися до національних органів влади з проханням розпочати провадження проти цих банків.[32] У найгіршому випадку, коли банк, ймовірно, збанкрутує, вступає в дію другий стовп Європейського банківського союзу — Єдиний механізм вирішення. Зрештою, хоча методологія та часові рамки для банків однакові, дії, які необхідно вжити, можуть суттєво відрізнятися між ними[42], як і санкції.[43]

Вимоги до капіталу

[ред. | ред. код]

Оскільки банки можуть брати на себе значні ризики, наявність капіталу є важливою для покриття потенційних збитків, уникнення банкрутств та захисту депозитів населення. Розмір капіталу, який банки повинні мати, пропорційний ризикам, які вони беруть на себе.[44] Це ретельно контролюється органами нагляду.

З 2016 року, якщо результати SREP для банку не відображають належного покриття ризиків, ЄЦБ може запровадити додаткові вимоги до капіталу, окрім тих, що вимагаються Базельською угодою. Ця угода передбачає мінімальну вимогу до капіталу (так звану вимогу Рівня 1) у розмірі 8 % від активів банків, зважених за ризиком[en]. Починаючи з Базеля II, додаткові вимоги (так звані вимоги другого рівня) можуть бути встановлені для покриття додаткових ризиків.[45] Ця друга категорія вимог поділяється на дві:

  • Вимога другого рівня (P2R): вимоги щодо чутливості до ризиків та гнучкості, які мають бути виконані постійно;
  • Керівні принципи другого рівня (P2G): визначення рівнів капіталу, які банки повинні підтримувати у довгостроковій перспективі.

Зрештою, Базель III передбачає додаткові резерви капіталу для покриття більш конкретних ризиків.

Прострочені кредити

[ред. | ред. код]

Європейський банківський нагляд брав активну участь у розробці планів дій щодо прострочених кредитів[en]. У рекомендаціях ЄЦБ, SSM разом з Європейським банківським управлінням (EBA) запровадили нове визначення прострочених кредитів (NPL), яке стосується оптимізації утилізації NPL банками. Головною метою є інтеграція багатовимірної структури, яку банки використовують у своєму процесі оцінки, у комплексну оцінку, яку проводить наглядовий орган.[46]

Банківський кредит вважається простроченим, коли 90-денний період перевищується, а позичальник не сплачує належну суму або узгоджені відсотки.[46] Якщо клієнти не дотримуються узгоджених умов погашення протягом 90 днів або більше, банк повинен додатково захистити себе, збільшивши свій резервний капітал на випадок непогашення кредиту. Мета цієї процедури полягає у підвищенні стійкості банку до потрясінь шляхом розподілу ризику з приватним сектором. Іншими словами, вирішення проблем, пов'язаних з PNP, у майбутньому має першорядне значення для консолідації банківського союзу, одночасно розвиваючи кредитну діяльність.

Нові положення запроваджують «пруденційний запобіжний механізм», тобто мінімальну загальну гарантію покриття збитків для резервних фондів, які банки створюють для покриття збитків від майбутніх непрацюючих кредитів. Якщо банк не дотримується цього узгодженого мінімального рівня, відповідні суми вираховуються безпосередньо з його капіталу.[47]

Інші мандати

[ред. | ред. код]

Окрім основного процесу SREP, ЄЦБ також відповідає за оцінку придбання банками кваліфікованих часток участі відповідно до Регламенту 1024/2013, ст. 4.[32]

Європейський банківський нагляд та консолідація банківської справи

[ред. | ред. код]

До фінансової кризи 2008 року по всій Європі відбувалося все більше злиття банків.[48] Ця тенденція зупинилася внаслідок кризи: між 2008 і 2017 роками, хоча ми спостерігали зменшення кількості транскордонних злиттів та поглинань,[49][48] кількість внутрішніх консолідацій (тобто між двома національними установами) зросла.[50] У 2016 році в єврозоні діяло близько 6000 банків, більшість з яких чітко зосереджені на своєму внутрішньому ринку.[51] Сьогодні європейський банківський ландшафт складається з банків з меншою часткою ринку на рівні ЄС, ніж у Сполучених Штатах.[51] Як наслідок, європейський ринок вважається більш фрагментованим і тому менш конкурентним, ніж у США чи Азії.[48][52]

Транскордонні злиття у банківській сфері допомогли б банкам диверсифікувати свій портфель і, отже, краще відновитися після локальних потрясінь в економіці.[51][53] З іншого боку, розподіл ризиків по різних географічних регіонах також може становити загрозу для стабільності фінансових ринків: можна, справді, турбуватися про потенційний ефект поширення ризиків між регіонами.[50][54] Такі операції також можуть призвести до створення груп, які вважаються „занадто великими, щоб збанкрутувати[en]“, що у разі системних криз вимагатиме значної підтримки з державного бюджету.[53] Після жахливих наслідків падіння Lehman Brothers у 2008 році державні органи, схоже, прагнуть уникнути краху інших системних банків.[55] Одним із побічних ефектів цих державних гарантій є заохочення морального ризику: захищені державною мережею, ці фінансові установи стимулюються до більш ризикованої поведінки.[56] Як ілюструє ця протилежність думок, якщо транскордонні злиття можуть мати потенціал для зменшення впливу окремих фірм на локальні потрясіння, дослідження[56] показують, що вони також збільшують системні ризики на фінансових ринках.

У спробі пом'якшити ці ризики, ЄЦБ з 2013 року відповідає (в рамках Єдиного механізму моніторингу) разом з Європейською комісією за оцінку обґрунтованості банківських злиттів (Регламент Ради № 1024/2013, ст. 4).[32] Хоча Європейська комісія відповідає за перевірку впливу таких транзакцій на конкуренцію і, отже, на споживачів, ЄЦБ має завдання контролювати ризики, пов'язані з запропонованими консолідаціями. Якщо транзакція включає придбання понад 10 % акцій або прав голосу банку (тобто кваліфікованої участі — Регламент 575/2013, ст. 4(1)36),[57] про це необхідно повідомити національному компетентному органу держави-члена, в якій засновано банк. Цей національний орган влади повинен провести оцінку угоди та передати свої висновки ЄЦБ, який є органом, що приймає остаточне рішення, підтверджуючи (з умовами чи без них) або відхиляючи транзакцію (Регламент Ради № 1024/2013, стаття 15).[32]

У 2020 році ЄЦБ опублікував документ, метою якого було уточнити спосіб оцінки таких транзакцій, з метою забезпечення більшої прозорості та передбачуваності.[45] Незважаючи на те, що транзакції оцінюються в кожному окремому випадку, процес нагляду за цими угодами складається з тих самих трьох етапів:

  1. Попередній етап: ЄЦБ радить компаніям зв'язатися з ними якомога раніше, щоб отримати відгуки щодо свого транзакційного проєкту;
  2. Стадія офіційної заявки: проєкт офіційно надсилається на затвердження до ЄЦБ;
  3. Фаза імплементації: якщо проєкт схвалено, ЄЦБ пильно стежить за його розвитком.

На другому етапі ЄЦБ приділяє особливу увагу стійкості запропонованої бізнес-моделі (наприклад, на яких припущеннях вона базується, що заплановано в плані ІТ-інтеграції тощо) та механізму управління (наприклад, якими навичками та досвідом володіє керівництво). Цим повідомленням ЄЦБ також виступив з ініціативою роз'яснити, як він розраховує вимоги до капіталу нового суб'єкта господарювання та як оцінюватиме якість активів цього нового органу[en].

На думку двох аналітиків PwC, публікація цього документа ЄЦБ, схоже, свідчить про його бажання заохочувати консолідацію банківської системи.[52] Така позиція ЄЦБ не є новою. У листопаді 2016 року ЄЦБ у своєму Огляді фінансової стабільності написав таке щодо банківського сектору:

»Консолідація може принести певні переваги у прибутковості на рівні сектора шляхом збільшення синергії витрат і доходів, не погіршуючи так звану проблему «надто великих, щоб збанкрутувати» " (Огляд фінансової стабільності ЄЦБ, листопад 2016 р., с. 75)[58]

Таке позиціонування ЄЦБ на користь більших та конкурентоспроможніших банків у Європі відображає певну упередженість цієї установи до фінансового сектору.[59] Цю упередженість можна пояснити різними механізмами влади, що стоять на кону:

  • Інструментальна влада: керівники центральних банків завдяки взаємодії з експертними групами та попередньому професійному досвіду[en] мають тісні стосунки з фахівцями фінансової галузі, формуючи свої вподобання на підтримку цих фірм.[55]
  • Структурна сила: банки сьогодні мають такий великий вплив на європейську економіку, працевлаштовуючи багатьох людей та фінансуючи багато організацій, що ЄЦБ фактично має стимули захищати цю галузь.[55][59]
  • Інфраструктурна влада: керівники центральних банків покладаються на банківський сектор для передачі цілей своєї політики реальному сектору економіки. Встановлюючи короткострокову процентну ставку, центральний банк сподівається отримати непрямий вплив, через кредитні операції приватних банків, на різні макроекономічні змінні (наприклад, інфляцію).[60][59]

Через ці механізми стверджується, що інтереси керівників центральних банків часто збігаються з інтересами банківської галузі.[55] Щодо консолідації банківської системи, позиція ЄЦБ щодо підтримки великих конкурентоспроможних банків, що працюють по всій Європі, як правило, сприяє фінансовій стабільності в короткостроковій перспективі, але за рахунок довгострокових наслідків, що виникають внаслідок збільшення європейського системного ризику.[59]

Централізація банківського нагляду на рівні ЄС та гармонізація банківського регулювання в ЄС вже стали способом сприяння консолідації у фінансовій галузі.[49] Тим не менш, залишається багато перешкод для консолідації — економічних (наприклад, погані економічні умови в Європі), регуляторних (наприклад, національні розбіжності в корпоративному праві) та культурних (наприклад, мовні бар'єри).[51][53] Якщо зосередитися на перешкодах, пов'язаних з регуляторною та моніторинговою практикою, то, незважаючи на зусилля щодо гармонізації, той факт, що в цій практиці залишаються деякі національні невідповідності, був визначений як перешкода для консолідації (наприклад, деякі країни оцінюють дочірні компанії як окремі суб'єкти, інші — як частину однієї групи).[53] Ще однією проблемою є тенденція деяких держав-членів ЄС, починаючи з кризи суверенного боргу ЄС, встановлювати мінімальні вимоги до капіталу для своїх національних банків, що перешкоджає вільному руху капіталу між дочірніми компаніями ЄС.[53] Таку реакцію можна пояснити поточною незавершеністю Банківського союзу: за відсутності третього — розподілу ризиків — стовпа національні органи влади не були б готові відмовитися від своїх прерогатив.[50] Підсумовуючи, попри бажання сектору та органів влади підвищити конкурентоспроможність європейської банківської галузі, на шляху подальшої інтеграції європейського банківського ринку залишаються перешкоди.

Критика

[ред. | ред. код]

Європейський банківський нагляд з часом став об'єктом критики щодо своєї методології та сфери компетенції. Ця інституційна структура також була предметом певних суперечок.

Методологічні обмеження

[ред. | ред. код]

Стрес-тести[en] є невід'ємною частиною наглядової діяльності ЄЦБ.[61] Методологічні недоліки, пов'язані з цими стрес-тестами, були виявлені та виправлені протягом багатьох років, щоб ці оцінки належним чином відображали фактичний стан ризику банків.[62] У стрес-тестах 2014 року капітальна стійкість банків оцінювалася відповідно до підходу Базеля III, який використовує капітал першого рівня як єдиний буфер капіталу. Ця методологія була предметом критики з боку багатьох науковців та організацій за її нездатність забезпечити достовірні оцінки фактичної платоспроможності банків. Вважалося, що цей метод надає перевагу інвестиційним банкам, які були менш схильні до кредитного ризику, на відміну від комерційних банків.[63] Сьогодні стрес-тести залишаються недосконалими: наприклад, вони не враховують потенційні зовнішні ефекти та побічні ефекти, тоді як було показано, що ці ризики мають значний вплив під час кризи. Андреа Енріа, голова Європейського банківського управління (EBA), також зазначив той факт, що ці тести не враховують можливі коригування, які банк може внести у відповідь на економічний шок (тобто стрес-тести припускають, що банк не відреагує на шок). Зрештою, він також наголосив, що, хоча методологія стрес-тестів є прозорою, рішення, прийняті наглядовим органом в результаті цих тестів (наприклад, збільшення капіталу або зменшення виплат дивідендів), є результатом взаємної угоди, укладеної з банком досить непрозорим чином.[64]

У своєму звіті за 2018 рік Європейський суд аудиторів (ECA) вказав на недоліки в процесі комплексної оцінки європейського банківського нагляду. Основними виявленими ECA недоліками були обмежені ресурси ЄЦБ для збору необхідної інформації для оцінки якості активів банків та відсутність ефективних рекомендацій щодо оцінки ризиків.[65]

Інституційні обмеження

[ред. | ред. код]

Перше обмеження сфери застосування Європейського банківського нагляду є географічним: він не охоплює всі країни-члени ЄС. Таким чином, ця система сприяє тому, що відомо як багатошвидкісна Європа. Ще одним обмеженням сфери застосування Європейського банківського нагляду є той факт, що він займається лише наглядом за банками. Нагляд за рештою фінансового сектору (наприклад, страховими компаніями) залишається національною компетенцією. Наглядова роль ЄЦБ обмежується окремими банківськими установами, як вони визначені в Директиві IV про вимоги до капіталу.[66] Це означає, що ЄЦБ не може здійснювати нагляд за позабіржовими ринками деривативів, оптовими ринками боргових цінних паперів та тіньовою банківською[en] галуззю. Крім того, деякі аспекти банківського нагляду (наприклад, захист прав споживачів або моніторинг відмивання грошей[67]) продовжують розглядатися на національному рівні.[68] Крім того, хоча ЄЦБ безпосередньо контролює найважливіші банки єврозони, нагляд за меншими банками залишається в компетенції національних органів. Національні органи також відповідають за визначення власної макропруденційної політики, що обмежує можливості ЄЦБ займати проактивну позицію щодо системних[en] ризиків та ризиків ліквідності.[69] Зрештою, коли вперше було запроваджено Європейський банківський нагляд, деякі економісти скептично поставилися до складу його Наглядової ради: вони критикували той факт, що переважна більшість цієї ради складатиметься з національних наглядачів, які « не схвалюють втручання ЄЦБ у їхню щоденну діяльність з національного нагляду».[70]

Якість банківського нагляду ЄЦБ залежить від ефективності Єдиного механізму врегулювання, а також від створення системи страхування депозитів. У 2018 році 17 економістів опублікували документ, у якому закликали до реформування банківського союзу. Ці економісти наголосили на необхідності консолідації Єдиного механізму врегулювання, що дозволить створити реальні механізми розподілу ризиків.[71] Що стосується системи страхування депозитів, то вона була предметом першої пропозиції Комісії у листопаді 2015 року, але з того часу не було досягнуто жодного відчутного прогресу в її впровадженні.[72]

По-третє, як передбачено статтями 130 та 282 ДФЄС, незалежність ЄЦБ від політичних суб'єктів має бути гарантована. Однак ЄЦБ повинен покладатися на Європейський парламент та Раду у прийнятті рішень щодо звітності про свою наглядову діяльність та призначення своїх членів.[73] Усвідомлену потребу в демократичній легітимності, яка лежить в основі цих процедур, можна розглядати як таку, що створює перенесення відповідальності з ЄЦБ на інституції — або держави-члени — Союзу.

Теоретично наглядова рада покликана запобігати виникненню таких проблем. На практиці ж ЄЦБ вже втручався в процес оцінки платоспроможності банків, що перебувають під його наглядом, наприклад, шляхом придбання забезпечених активами цінних паперів, випущених цими самими банками.[74]

Наглядова відстрочка

[ред. | ред. код]

У 2017 році італійський банк Banca Monte dei Paschi di Siena був оголошений суб'єктом національної процедури неплатоспроможності після кількох невдалих рекапіталізацій.[75] Однак пізніше того ж року ЄЦБ оголосив банк платоспроможним на основі стрес-тестів, проведених EBA у 2016 році, що було вимогою для отримання банком переваг превентивної рекапіталізації урядом Італії.[76][77] Багато держав-членів, таких як Німеччина, критикували методологію ЄЦБ та вважали її нечіткою та непрозорою.[75]

У 2019 році Європейська комісія уклала контракт з американською компанією з управління активами BlackRock.[78] Цій компанії доручено надавати Комісії консультації з питань пруденційного ризику з метою впровадження принципів сталого розвитку в систему банківського регулювання.[79] Це не перший випадок співпраці ЄЦБ з BlackRock: після боргової кризи в єврозоні у 2014 році ця приватна фірма вже допомагала ЄЦБ проводити комплексну оцінку європейського банківського ринку.[80] Вибір приватної компанії викликав занепокоєння щодо потенційних конфліктів інтересів через можливий вплив на нормотворчість ЄЦБ, а також щодо спроможності BlackRock виконувати таке завдання. Європейська комісія та BlackRock відкинули будь-які звинувачення у неправомірних діях і, відповідно, посилалися на незалежність та прозорість.[81]

COVID-19 пандемія

[ред. | ред. код]

Криза, спричинена COVID-19, висвітлила нові обмеження щодо методології стрес-тестів. У першому півріччі 2020 року фінансові ринки зазнали безпрецедентних коливань, які значно перевищили навіть найсуворіші прогнози (наприклад, за найгіршими сценаріями Європейського банківського управління (EBA) ціна на нафту мала впасти на 15 %, тоді як на піку кризи 2020 року вона фактично знизилася на 60 %). Цю кризу, спричинену COVID-19, можна фактично розглядати як стрес-тест у реальних умовах, макроекономічні фактори якого згодом можна буде використати для коригування найгіршого сценарію EBA та ЄЦБ у їхніх наступних оцінках. Ця криза у сфері охорони здоров'я також продемонструвала подвійну роль ЄЦБ: його дії під час кризи відображали поєднання його повноважень як банківського наглядача та його ініціатив на підтримку стабільності фінансових ринків.[82]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Johanna Treeck (2023/07/20.11.2026). ECB to abandon Eurotower in 2025.
  2. ↑ Bank, European Central (21 березня 2023). ECB Annual Report on supervisory activities 2022. Архів оригіналу за 12 листопада 2024. Процитовано 10 травня 2026. {{cite journal}}: Cite journal вимагає |journal= (довідка)
  3. ↑ Smaghi, Lorenzo; Gros, Daniel (2000). Open issues in European central banking. New York: Palgrave.
  4. ↑ Regulatory process in financial services. European Commission - European Commission (англ.). Процитовано 29 березня 2021.
  5. ↑ Alford, Duncan (2006). The Lamfalussy Process and EU Bank Regulation: Another Step on the Road to Pan-European Bank Regulation?. Annual Review of Banking & Finance Law. 25: 389.
  6. ↑ Kermarec, Rodéric (2013). Le Projet d'Union bancaire européenne : état des lieux et analyse critique. Université Paris II. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 29 березня 2021.
  7. ↑ Wymeersch, Eddy (2014). The Single Supervisory Mechanism or 'Ssm', Part One of the Banking Union. National Bank of Belgium Working Paper. 225. doi:10.2139/ssrn.2427577. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  8. ↑ Jacques de Larosière. Babelio. Процитовано 29 березня 2021.
  9. ↑ Haar, Kenneth; Rowell, Andy; Vassalos, Yiorgos (2009). Would you bank on them? (PDF). Corporate Europe Observatory.
  10. ↑ Kermarec, Rodéric (2013). Le Projet d'Union bancaire européenne : état des lieux et analyse critique. Université Paris II. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 29 березня 2021.
  11. ↑ RÈGLEMENT (UE) No 1093/2010 DU PARLEMENT EUROPÉEN ET DU CONSEIL du 24 novembre 2010 instituant une Autorité européenne de surveillance (Autorité bancaire européenne), modifiant la décision no 716/2009/CE et abrogeant la décision 2009/78/CE de la Commission. 24 жовтня 2010. Процитовано 29 березня 2021.
  12. ↑ Nagy, Agnes; Stefan, Pete; Dézsi-Benyovszki, Annamaria; Szabó Tunde, Petra (2010). The de Larosière Report Regarding the new Structure of European System of Financial Supervision (PDF). Theoretical and Applied Economics. 11 (552).
  13. ↑ Kermarec, Rodéric (2013). Le Projet d'Union bancaire européenne : état des lieux et analyse critique. Université Paris II. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 29 березня 2021.
  14. ↑ Press corner. European Commission - European Commission (англ.). Процитовано 10 квітня 2021.
  15. ↑ Commission proposes new ECB powers for banking supervision as part of a banking union (Пресреліз). Communication department of the European Commission. 12 вересня 2012. Процитовано 22 липня 2013.
  16. ↑ «ECB welcomes Commission's proposal for a single supervisory mechanism», ECB press release, 12 September 2012
  17. ↑ «Rehn: Schedule for Single Supervisory Mechanism Feasible», Helsinki_Times, 13 September 2012
  18. ↑ Legislative package for banking supervision in the Eurozone – frequently asked questions. European Commission. 12 вересня 2013. Процитовано 29 травня 2014.
  19. ↑ Council approves single supervisory mechanism for banking. Council of the European Union. 15 жовтня 2013. Процитовано 29 травня 2014.
  20. ↑ Difference between a Regulation, Directive and Decision. United States Mission to the European Union (амер.). Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 10 квітня 2021.
  21. ↑ European Central Bank (2014). ECB's in-depth review shows banks need to take further action.
  22. ↑ European Central Bank. Comprehensive assessments. European Central Bank - Banking Supervision. Процитовано 28 березня 2021.
  23. 1 2 European Central Bank (2021). Stress tests. European Central Bank - Banking Supervision. Процитовано 28 березня 2021.
  24. ↑ Grant, Michel (2020). Common Equity Tier 1 (CET1). Investopedia. Процитовано 28 березня 2021.
  25. ↑ European Central Bank (2016). Stress test shows improved resilience of euro area banking system. European Central Bank - Banking Supervision.
  26. ↑ European Central Bank (2019). ECB 2018 stress test analysis shows improved capital basis of significant euro area banks. European Central Bank - Banking Supervision.
  27. ↑ European Central Bank (2021). ECB to stress test 38 euro area banks as part of the 2021 EU-wide stress test led by EBA. European Central Bank - Banking Supervision.
  28. ↑ Euro area 1999 – 2015. European Central Bank. Процитовано 3 грудня 2015.
  29. ↑ Decision of the European Central Bank of 31 January 2014: On the close cooperation with the national competent authorities of participating Member States whose currency is not the euro (ECB/2014/5) (PDF). European Central Bank. 31 січня 2014.
  30. ↑ Council of the European Union (2013). Council approves single supervisory mechanism for banking.
  31. ↑ Decision-making. European Central Bank - Banking Supervision. 29 липня 2015. Процитовано 9 квітня 2021.
  32. 1 2 3 4 5 6 The Council of the European Union. Council Regulation (EU) No 1024/2013 of 15 October 2013 conferring specific tasks on the European Central Bank concerning policies relating to the prudential supervision of credit institutions. eur-lex.europa.eu. Процитовано 1 квітня 2021.
  33. 1 2 Supervisory Board. European Central Bank - Banking Supervision. Процитовано 9 квітня 2021.
  34. 1 2 Legislative package for banking supervision in the Eurozone – frequently asked questions. European Commission. 12 вересня 2013. Процитовано 29 травня 2014.
  35. 1 2 List of supervised banks. European Central Bank - Banking Supervision. Процитовано 9 квітня 2021.
  36. ↑ What makes a bank significant?. European Central Bank - Banking Supervision. 24 червня 2019. Процитовано 9 квітня 2021.
  37. ↑ Joint Supervisory Teams. European Central Bank - Banking Supervision. 29 жовтня 2014. Процитовано 9 квітня 2021.
  38. 1 2 3 4 European Central Bank (2021). The Supervisory Review and Evaluation Process. Процитовано 9 квітня 2021. {{cite journal}}: Cite journal вимагає |journal= (довідка)
  39. ↑ European Central Bank (2019). The Supervisory Review and Evaluation Process in 2015. European Central Bank - Banking Supervision. Процитовано 28 березня 2021.
  40. ↑ The European Parliament and the Council. DIRECTIVE 2013/36/EU OF THE EUROPEAN PARLIAMENT AND OF THE COUNCIL of 26 June 2013 on access to the activity of credit institutions and the prudential supervision of credit institutions and investment firms, amending Directive 2002/87/EC and repealing Directives 2006/48/EC and 2006/49/EC. eur-lex.europa.eu (англ.). Процитовано 1 квітня 2021.
  41. ↑ Kenton, Will. Stress Testing. Investopedia (англ.). Процитовано 28 березня 2021.
  42. ↑ European Central Bank (2020). What is the SREP?. European Central Bank - Banking Supervision. Процитовано 28 березня 2021.
  43. ↑ European Central Bank (2021). Supervisory sanctions. European Central Bank - Banking Supervision. Процитовано 28 березня 2021.
  44. ↑ European Central Bank (2020). Why do banks need to hold capital?. European Central Bank - Banking Supervision (англ.). Процитовано 28 березня 2021.
  45. 1 2 European Central Bank (2020). Guide on the supervisory approach to consolidation in the banking sector (PDF).
  46. 1 2 European Central Bank (Березень 2017). Guidance to banks on non-performing loans (PDF). Процитовано 1 березня 2021.
  47. ↑ Conseil de l'UE, " Prêts non performants: le Conseil approuve sa position sur les exigences de fonds propres pour les créances douteuses des banques «, 31/10/2018, https://www.consilium.europa.eu/fr/press/press-releases/2018/10/31/non-performing-loans-council-approves-position-on-capital-requirements-for-banks-bad-loans/ Retrieved 2021-04-11.
  48. 1 2 3 Heukmes, Joachim; Guionnet, Baptiste (2018). M&A benefits for the banking sector consolidation (PDF). Inside Magazine. Deloitte. 18 (3). Архів оригіналу (PDF) за 11 квітня 2021. Процитовано 10 травня 2026.
  49. 1 2 Jackson, Olly (2018). Consolidation and the EU banking sector. International Financial Law Review. ProQuest 2083499247.
  50. 1 2 3 Gardella, Anna; Rimarchi, Massimiliano; Stroppa, Davide (2020). Potential Regulatory Obstacles to Crossborder Mergers and Acquisitions in the EU Banking Sector (PDF). EBA Staff Paper Series. European Banking Authority. 7.
  51. 1 2 3 4 Schoenmaker, Dirk (2015). The New Banking Union Landscape in Europe: Consolidation Ahead?. Journal of Financial Perspectives. 3. SSRN 3083603.
  52. 1 2 Kruizinga, Anthony; de Haan, Martijn (2020). Paving the way for European banking consolidation. PwC Netherlands.
  53. 1 2 3 4 5 Boer, Martin; Portilla, Andrés (2020). Consolidation of the European banking industry: obstacles and policies. Fundación de Estudios Financieros and Fundación ICO. с. 263—282. ISBN 978-84-09-19649-4.
  54. ↑ Wagner, Wolf (2010). Diversification at financial institutions and systemic crises. Journal of Financial Intermediation. 19 (3): 373—386. doi:10.1016/j.jfi.2009.07.002.
  55. 1 2 3 4 Kalaitzake, Manolis (2019). Central banking and financial political power: An investigation into the European Central Bank. Competition & Change. 23 (3): 221—244. doi:10.1177/1024529418812690.
  56. 1 2 Weiß, Gregor; Neumann, Sascha; Bostandzic, Denefa (2014). Systemic risk and bank consolidation: International evidence. Journal of Banking & Finance. 40: 165—181. doi:10.1016/j.jbankfin.2013.11.032.
  57. ↑ The European Parliament and the Council. Regulation (EU) No 575/2013 of the European Parliament and of the Council of 26 June 2013 on prudential requirements for credit institutions and investment firms and amending Regulation (EU) No 648/2012 Text with EEA relevance. eur-lex.europa.eu. Процитовано 1 квітня 2021.
  58. ↑ European Central Bank (2016). Financial Stability Review - Nov. 2016 (PDF). Financial Stability Review.
  59. 1 2 3 4 Peter, Dietsch; Claveau, François; Fontan, Clément (2018). Do central banks serve the people?. John Wiley & Sons.
  60. ↑ Braun, Benjamin (2016). The Financial Consequences of Mr Draghi? Infrastructural Power and the Rise of Market-Based (Central) Banking. Brussels: Foundation for European Progressive Studies.
  61. ↑ European Central Bank (28 січня 2021), 2020 SREP aggregate results (англ.), архів оригіналу за 26 травня 2024, процитовано 10 травня 2026
  62. ↑ Arnould, Guillaume; Dehmej, Salim (1 жовтня 2016). Is the European banking system robust? An evaluation through the lens of the ECB׳s Comprehensive Assessment. International Economics (англ.). 147: 126—144. doi:10.1016/j.inteco.2016.04.002. ISSN 2110-7017.
  63. ↑ Steffen, Sascha. Robustness, Validity and Significance of the ECB's AQR and Stress Test Exercise (PDF). Процитовано 29 березня 2021.
  64. ↑ Lederer, Edouard (2018). Le régulateur des banques européennes critique les récents stress tests. Les Echos. Процитовано 11 квітня 2021.
  65. ↑ Guarascio, Francesco (16 січня 2018). Flaws in ECB supervision of failing banks, EU auditors warn. Reuters (англ.). Процитовано 1 березня 2021.
  66. ↑ Schoenmaker, Dirk; Wierts, Peter (Лютий 2016). Macroprudential Supervision: From Theory to Policy (PDF).
  67. ↑ Jones, Claire. ECB lacks power to uncover money laundering — Nouy. Financial Times. Процитовано 5 липня 2018.
  68. ↑ Verhelst, Stijn. Assessing the Single Supervisory Mechanism: Passing the point of no return for Europe's Banking Union (PDF). Egmont – Royal Institute for International Relations. Процитовано 12 червня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  69. ↑ Kern, Alexander (2016). The European Central Bank and Banking Supervision: The Regulatory Limits of the Single Supervisory Mechanism (PDF). Процитовано 29 березня 2021.
  70. ↑ Ivo, Arnold (2012). First the Governance, Then the Guarantees. EconoMonitor.
  71. ↑ Reconciling risk sharing with market discipline: A constructive approach to euro area reform | Bruegel (амер.). Процитовано 29 березня 2021.
  72. ↑ Valero, Jorge (7 грудня 2020). Commission eyes new proposal to unblock deposit insurance scheme. www.euractiv.com (брит.). Процитовано 1 березня 2021.
  73. ↑ Fraccaroli, Nicolò; Giovannini, Alessandro; Jamet, Jean‑François (2018). The evolution of the ECB's accountability practices during the crisis. European Central Bank. Процитовано 20 березня 2021.
  74. ↑ Hale, Thomas (8 лютого 2017). How the ECB's purchases have changed European bond markets. The Financial Times. Процитовано 31 березня 2021.
  75. 1 2 Beroš, Marta Božina (1 лютого 2019). The ECB's accountability within the SSM framework: Mind the (transparency) gap. Maastricht Journal of European and Comparative Law (англ.). 26 (1): 122—135. doi:10.1177/1023263X18822790. ISSN 1023-263X.
  76. ↑ Monte dei Paschi: What's next?. economic-research.bnpparibas.com (фр.). Процитовано 26 квітня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  77. ↑ Martinuzzi, Elisa. Monte Paschi Bailout: What Did Draghi's ECB Not Tell Us?. Bloomberg.com (англ.). Процитовано 26 квітня 2021.
  78. ↑ Riding, Siobhan (4 січня 2021). EU lobbying by fund groups fuels fears over vested interest. www.ft.com (брит.). Процитовано 29 березня 2021.
  79. ↑ BlackRock to advise ECB on bond-buying plan. The Irish Times (англ.). Процитовано 9 квітня 2021.
  80. ↑ «Ces financiers qui dirigent le monde — BlackRock». ARTE. 2019.
  81. ↑ Temple-West, Patrick; Khan, Mehreen (13 квітня 2020). BlackRock to advise EU on green regulation for bank. The Financial Times. Процитовано 29 березня 2021.
  82. ↑ Marchés financiers : le stress test EBA mis à l'épreuve de la crise du " COVID-19 ", ou pourquoi le stress test EBA 2020 est rapidement devenu obsolète. MPG Partners. 2020. Процитовано 29 березня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Європейський_банківський_нагляд&oldid=49024014