Кременчук

КРЕМЕНЧУК — місто обласного значе­н­ня Полтавської області, ра­йон­ний центр. Міські ра­йони: Автозаводський і Крюківський. Роз­ташоване на Дніпрі (більша частина на лівому березі, менша, колишнє смт Крюків, — на правому), за 115 км від обласного центру та за 290 км від Києва. Площа 96 км². Населе­н­ня 234 073 особи (2001, складає 99,0 % до 1989), пере­важно українці. Залізничний вузол, Кременчуцький річковий порт. На території Кременчука і його околиць виявлено поселе­н­ня неоліту, енеоліту, доби бронзи, курган скіфського часу. У 1870-х роках на березі Дні­пра зна­йдено скарб срібних римських монет. Офіційна дата заснува­н­ня міста — 1571, коли польський король Август Сигізмунд ІІ під­писав універсал про необхідність спорудже­н­ня в ур­очищі Кременчук фортеці для охорони Придні­провʼя від набігів кримських татар і контролю запорозьких козаків. 1634–35 над її зміцне­н­ням працював французький військовий інженер Ґ. де Боплан. У другій половині 18 столі­т­тя Кременчуцька фортеця втратила своє значе­н­ня та занепала.

Пере­важна більшість дослідників стверджує, що назва міста походить від тюркського слова «керменчик» — «невелика фортеця». За іншими версіями — від тюркського «кер» («кир»), що означає пагорб; від імені козака Кременя. Жителі брали участь у пов­стан­ні Я. Острянина 1637–38, Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького. 1649–61 — сотен­не містечко Чигиринського, 1667–1764 — Миргородського полків. 1661–66 — центр Кременчуцького полку. 1663 зруйнований російсько-козацькими загонами на чолі з І. Брюховецьким. Від початку 1720-х років тут існувала російська за­става, від 1754 — митниця. 1764 Кременчук уві­йшов до складу Новоросійської губернії, від на­ступного року став її центром. 1784–89 — центр Катеринославського намісництва, 1789–96 — у складі Градизького повіту, 1796–1802 — повітне місто Малоросійської, від 1802 — Полтавської губернії. 1784 під час епідемії чуми в місті проводив дослідже­н­ня доктор медицини Д. Суцинський. На­прикінці 18 столі­т­тя засновано канатний, свічковий, миловарний, декілька цегельних і шкіряних заводів, від­бувалося 3 ярмарки на рік. Під час російсько-турецької війни 1787–91 Кременчук був важливим центром суднобудува­н­ня. 1791 споруджено збро­йовий завод. У 19 століт­ті місто роз­вивалося пере­важно як торговельний і транзитний центр, у ньому мешкала значна кількість євреїв і росіян (пере­важно старообрядців). 1850 від­крито пароплавне сполуче­н­ня, 1872 збудовано міст через Дні­про та прокладено залізницю.

На початку 20 столі­т­тя працювала низка млинів, крупорушок, пивоварних, медова́рних, винокурних, сукон­них, деревооб­робних, тютюнових заводів. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1859 діяли 6 молитовних шкіл, повітове, 3 парафіяльні та єврейські училища, 2 жіночі пансіони; 1893 — реальне, міське та 5 початкових училищ, жіноча гімназія, технічне залізничне училище, 3 церковно-парафіяльні школи, 6 православних, 3 єдиновірні, лютеранські церкви, костел, 2 синагоги; 1939 — 22 загальноосвітні школи, 8 технікумів; 15 клубів, кінотеатр, 7 кіно­установок, 39 бібліотек, драматичний театр; 6 лікарень, 16 поліклінік і амбулаторій. 1932–34 функціонував медичний, 1940–41 — педагогічний ін­ститути. 1920–22 — центр Кременчуцької губернії, 1923–30 — Кременчуцької округи, від 1930 — місто спеціального під­порядкува­н­ня Харківської, потім — Полтавської (від 1939 — ра­йон­ний центр) області.

До 2-ї світової війни у Кременчуці найбільшу частку становило єврейське населе­н­ня. Зокрема 1928 євреї складали 46 %, українців налічувалося 43,9 %, мешкало також 8,3 % росіян. Від 3 вересня 1941 до 29 вересня 1943 — під німецько-фашистською окупацією. У цей час тут роз­ташовувалося кілька концтаборів. Нацисти вбили 97 тис. військовополонених і жителів міста, вивезли на примусові роботи до Німеч­чини близько 10 тис. осіб. У 1950–60-х роках Кременчук пере­творився на потужний промисловий центр (нафтопереробка, машинобудува­н­ня, сталеварі­н­ня, сільськогосподарське пере­робле­н­ня тощо). 1959 введено в екс­плуатацію перший агрегат Кременчуцької ГЕС. 1773 мешкало 789, на початку 19 столі­т­тя — близько 9,4 тис., 1859 — 19 259, 1897 — 63 007, 1916 — 78 649, 1923 — 51 411, 1926 — 57 331, 1928 — 64 180, 1939 — 89 723, 1942 — 31 818, 1959 — 86 569, 1964 — 121 000, 1967 — 136 000, 1979 — 209 616, 1981 — 215 000 осіб.

Нині серед провід­них під­приємств — «АвтоКрАЗ», Кременчуцький авто­складальний завод, Кременчуцький завод дорожніх машин, Кременчуцький завод технічного вуглецю, Кременчуцький колісний завод, Кременчуцький нафтопереробний завод, Кременчуцький сталеливарний завод, Крюківський вагонобудівний завод; «Ізумруд ЛТД», Кременчуцька кондитерська фабрика, Кременчуцький лікеро-горілчаний завод, «Кременчукмʼясо», Кременчуцький комбінат хлібо­продуктів, Кременчуцький хлібокомбінат, Кременчуцький міськмолокозавод; Кременчуцька трикотажна фабрика, Кременчуцький шкірзавод. У Кременчуці — Вагонобудува­н­ня Український науково-дослідний ін­ститут, ін­ститут «Міськбуд­проект»; Кременчуцький національний університет імені М. Остро­градського, Кременчуцький льотний коледж, педагогічне училище, медичний коледж, вище професійне училище № 7, технікум залізничного транс­порту, 23 загальноосвітні школи, 3 ліцеї, 2 гімназії, колегіум, вечірня школа, на­вчально-виховне обʼ­єд­на­н­ня, станція юних техніків, центри науково-технічної і еколого-натуралістичної творчостей учнівської молоді, 2 між­шкільні на­вчально-виховні комбінати, приватна школа «АДА», єврейський на­вчально-виховний комплекс, школа-інтернат; міський Палац культури, Центр культури і до­зві­л­ля, Палац культури імені І. Котлова, 3 музичні школи, художня школа, 2 централізовані бібліотечні системи для дорослих і дітей (20 філій), 2 міські художні галереї, 3 від­діле­н­ня творчих національних спілок України, Кременчуцький крає­знавчий музей; 5 міських і 1 дитяча лікарні, центр здоровʼя, обласного під­порядкува­н­ня — шпиталь інвалідів Великої Вітчизняної війни, лікувально-фізкультурний, наркологічний, онкологічний, протитуберкульозний, психоневрологічний, шкірно-венерологічний диспансери, СЕС, станція пере­лива­н­ня крові, дезінфекційна станція, будинок дитини, дитячий психоневрологічний санаторій. Виходять газети «Вісник Кременчука», «Кременчуцька панорама», «Кременчуцький машинобудівник», «Кремінь», «Авто­граф», «АвтоКрАЗ», «Вагонобудівник», «Інформаційний бюлетень», «Металург», «Нафтохімік», «Правильний вибір», «Про­грама плюс», «Теле­графъ». За межами міста стали ві­домими народні колективи: цирк «Юність», ансамблі — пісні і танцю «Славутич», бального танцю «Вікторія», «Сузірʼя», естрадного танцю «Дансінг-шанс», хор імені П. Оче­наша та інші.

Діють релігійні громади УПЦ КП, УПЦ МП, адвентистів сьомого дня, євангельських християн-баптистів, християн віри євангельської, свідків Єгови, юдеїв. 2001 створено регіональний ландшафтний парк «Кременчуцькі плавні», до складу якого уві­йшли заказники місцевого значе­н­ня — «Острів Стрілечий-ІІ» і «Острів Стрілечий-ІV» — та ландшафтний заказник загальнодержавного значе­н­ня Білецьківські плавні. Охороняються також місцеві памʼятки природи: комплексна «Міський сад» (1924–97 — парк «Залізничників») та геологічна «Скеля-гранітний карʼєр». Є парк «Придні­провський». У місті — 58 памʼяток архітектури та містобудува­н­ня, зокрема жіноча гімназія (до 1866, 1901, нині штабні будинки льотного коледжу), Олександрівське реальне училище (1878, нині на­вчальний корпус льотного коледжу), залізничне технічне училище (1903, нині технікум залізничного транс­порту), притулок для хлопчиків купця Г. Чуркіна (1910, нині ПТУ № 26), народне семикомплексне початкове училище (1914, нині дитяча музична школа № 1), будинки фабриканта Н. Рабіновича (кінець 19 ст., нині центр стандартизації, метрології та сертифікації), купця Г. Чуркіна (1902, нині від­діле­н­ня «Райф­файзен банку Аваль»), купця Немеця (1905, нині шкірно-венерологічний диспансер), поліц­мейстера О. Казачека (нині міський від­діл охорони здоровʼя), Шапошникова (нині дитячий комбінат), кондитера Силаєва (нині офісний будинок, усі — початок 20 ст.), готелі «Вікторія» (до 1884, нині житловий будинок) та «Пальміра» (кінець 19 ст., нині від­діл освіти Автозаводського ра­йону), комісаріатська комісія (5 будинків, кінець 18 — початок 19 ст., нині військові склади), комплекс головного штабу ін­спектора резервної кавалерії та поселе­н­ня військ (3 основні корпуси, 1844–52, нині військовий шпиталь), казарми 35-го Брянського піхотного полку (кінець 19 ст., нині військова частина), церква Успі­н­ня Божої Матері (1877), костел (1910, нині церква святого Миколая), державний банк (1900, нині від­діле­н­ня «Укрсоцбанку»), повітове земство (1910, нині житловий будинок), вежа ансамблю Новоросійських губернських присутствен­них місць (до 1787, нині клуб і бібліотека військового шпиталю), 2 водонапірні башти (початок 20 ст.), клуб (нині Палац культури) імені І. Котлова (1927).

Встановлено памʼятники Т. Шевченку, А. Макаренку, комсомольцям 1920–30-х років, матросам Дні­провської флотилії, меморіал жертвам війн і воїнам 2-ї світової війни, памʼятні знаки жертвам Голодомору та сталінських ре­пресій, воїнам-афганцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, 10-й річниці Незалежності України, стелу на честь 400-річчя Кременчука. Серед видатних уродженців — етно­граф, славіст О. Котляревський (1837–81), мово­знавець, фольклорист, член-кореспондент Санкт-Пе­тербурзької АН, дійсний член НТШ П. Житецький, фахівець у галузі філософських про­блем біо­ло­гії та її історії, член-кореспондент АН СРСР С. Микулинський, теплотехнік, академік АН УРСР О. Кремньов, фа­­хівець у галузі механіки, академік АН УРСР П. Супруненко, матеріало­знавець, фахівець у галузі зварювального виробництва, академік Національної академії наук України К. Ющенко, літературо­знавець, академік Національної академії наук України В. Дончик, радіо­­еколог, академік Національної академії аграрних наук України Б. Прістер, економіст, член-кореспондент АН Білорусі Д. Дронов, фахівці у галузі механіки П. Андрусенко, С. Богомо­лов, фахівець у галузі радіотех­ніки С. Віглін, астрофізик Б. Герасимович, фахівець у галузі фізико-хімії та технології скла І. Китайгородський, фізик Г. Лю­барський, фахівець у галузі вагонобудува­н­ня А. Радзіховський, фахівець у галузі будівництва В. Реут, біо­хімік В. Вендт, фітоценолог-геоботанік Г. Дохман, зоологи Д. Шапіро, М. Шарлемань, лікар-педіатр В. Балабан, лікар, біо­хімік А. Бишевський, лікар-епі­деміолог І. Давидова, лікар-гігі­єніст Л. Лєкарев, лікар-психіатр Л. Мірельзон, лікар-стоматолог І. Новик, лікар-гастроентеролог О. Самсон, акушер-гін­еколог О. Ставська, ветеринарний лікар В. Шаблій, мово­знавець М. Бобирьова, пра­­во­знавець С. Ландкоф, історики І. Петерс, А. Санцевич; письмен­­ники Д. Вишневський, В. Ейс­монт, Е. Казакевич, В. Подольський, Б. Чичибабін, письмен­ник, художник Ю. Логвин; архітектори Р. Ґеґарт, І. Заїченко, Ф. Мазуленко, Л. Теплицький; мистецтво­знавець Я. Затенаць­кий; художники Є. Крендовський (1810–76), О. Литовченко (1835–90), В. Литвиненко (народний художник УРСР), Л. Воловик, Є. Евенбах, Б. Карпов, К. Ковтурман, Мане-Кац, В. Мусіяка, А. Рєзни­ченко, М. Стецюра, О. Харків, скульптори Л. Блох, Я. Ражба, О. Юрченко, художник, скульп­тор О. Дяченко, писанкарка, мо­дельєр С. Дейсун; актор, антре­­пренер, драматург Г. Ашкаренко, актриса М. Валійська, диригент, композитор С. Аркін, спів­аки В. Дідковський, М. Дулова, брати диригент, народний артист УРСР Олег і піаніст, концерт­мейстер, заслужений діяч мистецтв України Ігор Рябови, артистка балету, народний артист УРСР А. Гавриленко, баяніст, народний артист України С. Грінченко, заслужений артист УРСР — актор П. Аведиков, танцюристка, хорео­граф Л. Вернигор, артист балету, балет­мейстер Ю. Карлін, заслужені діячі мистецтв УРСР — композитор І. Віленський, диригент О. Він­ницький, виконавець на народних інструментах М. Геліс; церковний діяч Іона (І. Мірошниченко); дипломат В. Соловей; тренер А. Дмитренко (кульова стрільба), спортс­мени М. Баранов, Д. Саблін (оби­два — веслува­н­ня на байдар­ках і каное), О. Білоконь (мета­н­ня диска та штовха­н­ня ядра), Д. Пояцика (бокс), В. Ржаксинський (велоспорт), Н. Ткаченко (сучасне пʼятиборство); Герої Радянського Союзу О. Блувштейн, Е. Гот­ліб, В. Крупський, М. Молочников, П. Приходько, Ю. Таптунов, І. Ткаченко, О. Халаменюк. К. від­­відували Т. Шевченко, І. Котляревський, Є. Гребінка, М. Лисен­ко, М. Гоголь, О. Пушкін, В. Жуковський, Катерина ІІ, М. Кутузов. Кременчуцькою дивізією коман­дував О. Суворов. Тяжко поранений у Кінбурнському бою він всю зиму та весну 1788 лікувався в кременчуцькому шпиталі. 1911 у К. почав творчу діяльність артист естради, народний артист СРСР Л. Утьосов. З містом повʼязані життя та діяльність письмен­ників Демʼяна Бєд­ного, І. Виргана, А. Головка, В. Заліського, І. Ізгура, В. Кузьмича, О. Кацая, І. Шевченка, пе­дагогів А. Макаренка та О. Сухомлинського, грузинського поета Бе­сікі (18 ст.), історика, літературо­знавця П. Бодянського (1809–67), художника П. Петрашіва (1738–72), архітектора А. Вишин­ського, композитора М. Колачевського, промисловця, Героя Соціалістичної Праці І. Приходька, легко­атлета В. Кисельова, космонав­та, двічі Героя Радянського Союзу О. Ле­онова, Героїв Радянського Союзу М. Ба­ля, М. Гугніна, С. Конюхова, Й. Корольова, С. Фаткіна, М. Ци­плухіна, В. Чижова, С. Шпаковського.