БОКС (від англ. box, букв. — удар) — ациклічний, швидкісно-силовий вид спортивного єдиноборства; по­єдинок у формі кулачного бою за особливими правилами. Кулачний бій був ві­домий ще за 3 тис. років до н. е. у Вавилоні, стародавньому Єгипті та Греції. 688 р. до н. е. його внесено до про­грами давньо­грецьких Олімпійських ігор (через 100 років пере­можцем Олімпійських ігор з кулачного бою став Піфагор). Згодом цей вид двобоїв поширився в багатьох країнах, а у Великій Британії транс­формувався у Б. Засновник Б. — Дж. Фіґґ (чемпіон Великої Британії, 1719). У 1743 Дж. Браутон роз­робив перші правила змагань без рукавиць. 1867 за­проваджено нові правила маркіза Квінсбер­рі. Від 1891 бої проводяться в рукавичках, за ваговими категоріями. Від 1904 Б. входить до про­грами всіх Олімпійських ігор (крім 1912). Змага­н­ня з Б. проходять на рингу. Бій складається з 4-х раундів по 2 хв., з пере­рвами на 1 хв. (аматорський бокс). Пере­можцем вважають боксера, який набрав найбільше очок або ви­грав бій нок­аутом. Основні правила Б.: забороняється завдавати ударів нижче пояса, в потилицю, спину, головою і нападати на суперника після команди рефері «стоп».

Кулачний бій був досить поширеним за часів Київської Русі та козач­чини, потім існував лише як традиційна роз­вага в селах та перед­містях. Перша згадка про новітній бокс в Україні повʼязана з діяльністю француза М. Рантьє, який 1911 почав тренувати студентів Університету св. Володимира у Києві, а згодом організував гурток «Спорт і бокс». За радянської влади бокс до 1925 пере­бував під забороною як «буржуазний» вид спорту і тому почав поширюватися лише від 30-х років. Центром роз­витку боксу в Україні став Харків, де було від­крито Вищу школу тренерів при Ін­ституті фізичної культури, випускниками якої стали боксери А. Грейнер, І. Заславський, С. Середенко, П. Солониченко, М. Чижняк, Л. Шагін та Д. Фідлер. В Одесі тренерську діяльність роз­почав А. Бакман. 1933 у Мінську від­булася 2-а першість СРСР, де треті місця посіли у вагових категоріях до 51 кг і до 54 кг одесити А. Бакман і Д. Фідлер, а у вазі до 60 кг — харківʼянин П. Солониченко. 1935 на першості СРСР харківʼянин І. Заславський (у вазі до 51 кг) виборов 2-е місце, а 1940 в цій категорії його земляк Л. Сегалович став пере­можцем. У Києві 1935 роз­почав тренерську діяльність Л. Сапливенко, його вихованці були призерами першості СРСР. У 30-х роках бокс поширився й у Західній Україні, зокрема у львівських спортивних клубах «Погонь», «Лехія», «Чарні», а також «Польонія» (Пере­мишль), «Поді­л­ля», «Креси», Жидівському робітничому клюбі спортовому (усі — Тернопіль). У Станіславі (нині Івано-Франківськ) українські боксери ви­ступали в польських клубах, зокрема «Ревері»; найкращими були важковаговики В. Черняхівський, брати Осип і Едвард Хоми. О. Хома став чемпіоном Польщі, 1937 ви­йшов на професійний ринг США й у першому бою пере­міг суперника нок­аутом. Але польська влада не видала боксерові виїзної візи для продовже­н­ня карʼєри. 1937 у Львові організовано секцію боксу при спортивному товаристві «Україна», куди пере­йшло чимало українських боксерів із польських клубів. У СРСР боксери поділялися на 4 вікові групи, які змагалися в 11-ти вагових категоріях. Створено Федерацію боксу СРСР, яка входила до складу Між­народної асоціації аматорського боксу (1947) та Європейської асоціації боксерів-аматорів (1970). Від липня 1944 від­новилися щорічні змага­н­ня на першість Радянського Союзу. 1947 харківʼянин Г. Єршко здобув 1-е місце у ваговій категорії до 81 кг. Від­тоді призерів першостей СРСР нагороджували золотими, срібними й бронзовими медалями. Українські боксери вибороли бронзу (1948, 1951), срібло (1949). Вихід спортс­менів Радянського Союзу з самоізоляції у звʼязку з участю у 15-х Олімпійських іграх (Гельсинкі, 1952) збагатив досві­дом боксерів Москви, з яких складалася майже вся збірна команда СРСР. На чемпіонаті Європи 1953 у Варшаві єдиним пред­ставником України був головний тренер команди М. Романенко з Харкова. 1954 чемпіоном СРСР у вазі до 71 кг став киянин Р. Карпов, який 1956 брав участь у 16-х Олімпійських іграх у Мельбурні. 1966 киянин В. Бендаловський ви­грав чемпіонат СРСР у вазі до 54 кг. Тричі чемпіоном СРСР із боксу ставав киянин В. Мусалімов (1967– 69), який 1968 виборов бронзову нагороду на 19-х Олімпійських іграх у Мехіко. Від 70-х років від­значилися боксери Донеч­чини. В. Засипко двічі ставав чемпіоном Європи (1972, у вазі до 48 кг; 1975, у вазі до 51 кг) та бронзовим призером чемпіонату світу (1974, у вазі до 51 кг), А. Климанов у ці ж роки став чемпіоном Європи у вазі до 71 кг і мав 3-й результат у вазі до 81 кг (1974), О. Ткаченко здобув золоту медаль на чемпіонаті Європи у вазі до 48 кг (1975), В. Мірошниченко став чемпіоном Європи у вазі до 54 кг (1981), фіналістом 22-х Олімпійських ігор (Москва, 1980) та чемпіонату світу (1982). Стабільністю результатів від­значався О. Ягубкін (вагова категорія до 91 кг) — 3-разовий чемпіон Європи (1981, 1983, 1985), чемпіон світу (1982), володар Кубка світу (1983). У вазі до 71 кг значних результатів досяг В. Савченко (Дні­пропетровськ), який став чемпіоном Європи (1977) та світу (1978), бронзовим (1976) та срібним (1980) призером Олімпійських ігор. У вазі до 81 кг киянин В. Качановський пере­міг на чемпіонаті Європи та Кубку світу (1983). Після проголоше­н­ня незалежності України між­народне ви­зна­н­ня здобули львівʼяни Р. Зауличний та Л. Шапошников. Від­значилися боксери-важковаговики (до 91 кг) Віталій і Володимир Клички. Віталій посів 2-е місце на чемпіонаті світу 1995, а Володимир став чемпіоном 26-х Олімпійських ігор 1996 в Атланті. На чемпіонаті Європи 1998 пере­могли Володимир Сидоренко і С. Данильченко (вагові категорії від­повід­но 51 і 54 кг), ще 2 срібні медалі і 1 бронзова вивели Україну в командному заліку на 2-е місце. У 90-х роках в Україні професійний бокс роз­вивається в Донецьку (Ю. Пащевський став президентом Асоціації боксерів України) та Києві (М. Завʼялов очолив Лігу професійного боксу України). Чемпіонами Європи 2000 стали брати Валерій і Володимир Сидоренки (вагові категорії від­повід­но 48 і 51 кг). На чемпіонаті світу 2001 боксери України завоювали 2-е місце у командному заліку: 2-і місця — Володимир Сидоренко, В. Колесник (Коломия, 60 кг), О. Мазикін (Луганськ, Харків, понад 91 кг); 3-і місця — Ю. Золотов (63,5 кг) і В. Узелков (до 91 кг, обидва — Він­ниця), на чемпіонаті Європи 2002 результати українських боксерів були такими: 1-е місце — О. Машкін (Миколаїв, 75 кг), 2-е місце — О. Бокало (Донецьк, 67 кг) і В. Узелков, 3-є місце — В. Перун (Донецьк, 81 кг) і А. Цариков (Миколаїв, понад 91 кг).