Перейти до вмісту

Конвенція ОЕСР про боротьбу з підкупом

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Конвенція ОЕСР про боротьбу з підкупом
Типміжнародний договір Редагувати інформацію у Вікіданих
Підписано17 грудня 1997[1]
Стороникраїна ОЕСРd Редагувати інформацію у Вікіданих
Мови
  • англійська
  • французька[1]

Конвенція ОЕСР про боротьбу з підкупом (офіційно Конвенція про боротьбу з підкупом іноземних посадових осіб у міжнародних ділових операціях) — це антикорупційна конвенція ОЕСР, яка вимагає від країн-підписантів криміналізувати підкуп іноземних посадових осіб. Конвенція є юридично обов'язковою міжнародною угодою, яка зосереджена на стороні пропозиції хабарництва шляхом криміналізації дій, пов'язаних з пропозицією або наданням хабарів іноземним посадовим особам компаніями або фізичними особами.[2] Її метою є створення рівних умов гри в міжнародному бізнес-середовищі.

Історія

[ред. | ред. код]

У 1989 році ОЕСР створила спеціальну робочу групу для порівняльного огляду національного законодавства щодо підкупу іноземних посадових осіб. У 1994 році Рада міністрів ОЕСР ухвалила Рекомендацію Ради щодо хабарництва в міжнародних ділових операціях. Конвенцію було підписано 17 грудня 1997 року та вона набула чинності 15 лютого 1999 року. Рекомендація 2009 року містить додаткові вказівки для країн-підписантів щодо того, як запобігати та виявляти випадки підкупу іноземних службовців з боку постачальників, а також як розслідувати звинувачення.[3]

Вміст і принципи

[ред. | ред. код]

Конвенція встановлює міжнародні стандарти:

  • криміналізації підкупу іноземних посадових осіб у міжнародних ділових операціях,
  • відповідальності юридичних осіб,
  • застосування ефективних санкцій,
  • запобігання відмиванню доходів,
  • вимоги щодо належного ведення бухгалтерської та фінансової звітності.[4]

Конвенція також регламентує механізми міжнародної правової допомоги, екстрадиції та моніторингу виконання державами своїх зобов'язань.[4]

Дослідження 2017 року показало, що багатонаціональні корпорації, на які поширюється дія конвенції, рідше вдавалися до хабарництва, ніж корпорації, що базуються в державах, що не є членами.[5] Дослідження 2021 року показало, що конвенція може збільшити хабарництво з боку фірм з країн, що не є членами конвенції, і призвести до того, що фірми в країнах-членах перейдуть на хабарництво через посередників у країнах, що не є членами.[6]

Сторони конвенції погоджуються визнати підкуп іноземних державних службовців кримінальним злочином згідно зі своїм законодавством, а також розслідувати, переслідувати та карати за цей злочин. Ключові елементи їхніх зобов'язань включають створення системи, в якій компанії  — не лише окремі особи  — можуть бути притягнуті до відповідальності за підкуп іноземних службовців, встановлення стримуючих санкцій та основи для юрисдикції, яка є ефективною у боротьбі з підкупом іноземних державних службовців, а також співпрацю з іноземними правоохоронними органами у боротьбі з підкупом іноземних службовців.[7]

ОЕСР не має повноважень щодо впровадження конвенції, але натомість контролює її впровадження країнами-учасницями. Країни несуть відповідальність за впровадження законів і нормативних актів, що відповідають конвенції, і таким чином забезпечують правозастосування. ОЕСР виконує свою функцію моніторингу в рамках чотириетапного процесу перевірки, причому фаза 4 розпочалася 16 березня 2016 року. Фаза 1 складається з огляду законодавства, що впроваджує конвенції в країні-учасниці, з метою оцінки адекватності законів. Фаза 2 оцінює ефективність застосування законодавства. Фаза 3 оцінює, наскільки добре країни-учасниці дотримуються конвенції, рекомендації 2009 року та будь-яких подальших рекомендацій з фази 2. Фаза 4 задумана як індивідуальний огляд, що відповідає потребам країни-учасниці.[8] Робоча група з питань хабарництва готує публічний звіт наприкінці кожного етапу. Ці звіти приймаються за принципом консенсусу мінус один, що означає, що країна, що перевіряється, не може блокувати публікацію звіту.[9]

Члени

[ред. | ред. код]

Конвенція відкрита для приєднання будь-якої країни, яка є членом ОЕСР або стала повноправним учасником Робочої групи ОЕСР з питань хабарництва в міжнародних ділових операціях. Станом на 2018 рік 46 країн (38 країн-членів ОЕСР та 8 країн, що не є членами) ратифікували або приєдналися до конвенції:

Серед країн, які брали участь у Робочій групі як спостерігачі, є Китай, Перу, Індонезія та Малайзія.

Конвенція і Україна

[ред. | ред. код]

10 березня 2026 року Верховна Рада України прийняла закон № 4811-IX «Про приєднання України до Конвенції про боротьбу з підкупом іноземних посадових осіб у міжнародних ділових операціях».[10]

Імплементація Конвенції передбачає внесення змін до:

  • Кримінального кодексу України (далі — КК),
  • Кримінального процесуального кодексу України
  • Закону України «Про запобігання корупції».[4]

Тому закон закон № 4811-IX набере чинності одночасно з набранням чинності законом України про внесення змін до зазначених законів.[10]

Проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та Закону України „Про запобігання корупції“ у зв'язку з приєднанням України до Конвенції про боротьбу з підкупом іноземних посадових осіб у міжнародних ділових операціях» зареєстрований у Верховній Раді України за № 15056 від 06.03.2026.[11]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 OECD Convention on Combating Bribery of Foreign Public Officials in International Business Transactions. Організація економічного співробітництва та розвитку. Процитовано 30 серпня 2018.
  2. ↑ Dell, Gillian. OECD Anti-Bribery Convention at 25: Time to step up enforcement. Transparency International. Процитовано 27 травня 2024.
  3. ↑ OECD Recommendation on Further Combating Bribery of Foreign Public Officials. OECD. Процитовано 14 грудня 2020.
  4. 1 2 3 Інформаційна довідка щодо проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про запобігання корупції» у зв'язку з приєднанням України до Конвенції про боротьбу з підкупом іноземних посадових осіб у міжнародних ділових операціях» (реєстр. № 15056 від 06.03.2026) (PDF).
  5. ↑ Jensen, Nathan M.; Malesky, Edmund J. (2017). Nonstate Actors and Compliance with International Agreements: An Empirical Analysis of the OECD Anti-Bribery Convention. International Organization. 72: 33—69. doi:10.1017/S0020818317000443. ISSN 0020-8183.
  6. ↑ Chapman, Terrence L.; Jensen, Nathan M.; Malesky, Edmund J.; Wolford, Scott (2021). "Leakage" in International Regulatory Regimes: Did the OECD Anti-bribery Convention Increase Bribery?. Quarterly Journal of Political Science (англ.). 16 (4): 387—427. doi:10.1561/100.00019193. ISSN 1554-0626.
  7. ↑ Text of the OECD Convention on Combating Bribery of Foreign Public Officials. OECD. Процитовано 14 грудня 2020.
  8. ↑ Country monitoring of the OECD Anti-Bribery Convention. OECD. Процитовано 30 вересня 2017.
  9. ↑ Phase 2 country monitoring of the OECD Anti-Bribery Convention. OECD. Процитовано 30 вересня 2017.
  10. 1 2 Про приєднання України до Конвенції про боротьбу з підкупом іноземних посадових осіб у міжнародних ділових операціях, Закон України від 10.03.2026 № 4811-IX. Офіційний портал Верховної Ради України.
  11. ↑ Картка законопроєкту № 15056 від 06.03.2026.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Конвенція_ОЕСР_про_боротьбу_з_підкупом&oldid=48872279