Виділення тексту
У типографіці акцентува́ння (або виді́лення) — це посилення слів у тексті за допомогою шрифту, що відрізняється стилем від решти тексту, з метою їх підкреслення.[1] Це еквівалент наголосу у розмові.
Найпоширеніші методи в західній типографіці підпадають під загальну техніку акцентування через зміну або модифікацію шрифту: курсив, напівжирний шрифт та капітель. Інші методи включають зміну РЕГІСТРУ ЛІТЕР та інтервалів, а також кольору та *додаткових графічних знаків*.
Людське око дуже чутливе до відмінностей у «яскравості тексту». Тому можна розрізняти типи акцентування залежно від того, чи змінює воно «чорноту» тексту, яку іноді називають типографічним кольором.
Засобом акцентування, який не сильно впливає на чорноту, є використання курсиву, де текст написаний у стилі рукопису, або похилого шрифту, де вертикальна орієнтація кожної літери тексту нахилена вліво або вправо. За допомогою однієї з цих технік можна виділити слова, не роблячи їх занадто помітними серед решти тексту (непомітне акцентування). Це використовується для позначення уривків, що мають інший контекст, наприклад, назв книг, слів з іноземних мов або внутрішнього діалогу. Для декількох вкладених рівнів акцентування шрифт зазвичай повертається до (прямого) римського шрифту або замість цього використовуються лапки, хоча деякі сімейства шрифтів надають прямий курсив для третього візуально відмінного вигляду.
На противагу цьому, напівжирна насиченість шрифту робить літери тексту товстішими за навколишній текст[2]. Напівжирний шрифт сильно виділяється на тлі звичайного тексту і часто використовується для виділення ключових слів, важливих для змісту тексту. Наприклад, друковані словники часто використовують напівжирний шрифт для своїх ключових слів, а назви записів традиційно можуть бути виділені напівжирним шрифтом[3].
Капітель також використовується для акцентування, особливо для першого рядка розділу, іноді супроводжуючись або замінюючи буквицю, або для особистих імен, як у бібліографіях.
Якщо тіло тексту набране шрифтом із засічками, також можна виділити слова, набравши їх шрифтом без засічок. Ця практика часто вважається архаїчною в латинській графіці, а на комп'ютерах вона ускладнена, оскільки шрифти більше не випускаються ливарнями зі стандартною базовою лінією, тому перемикання шрифту може спотворити міжрядковий інтервал. Це все ще можливо при використанні деяких великих сімейств шрифтів, які постачаються з відповідними варіантами із засічками та без них. У японській типографіці, через знижену розбірливість більш жирного шрифту Мін, ця практика залишається поширеною.
З цих методів курсив, капітель та капіталізація є найстарішими, тоді як напівжирний шрифт та шрифти без засічок з'явилися лише у дев'ятнадцятому столітті.
Внутрішні стилі багатьох видавництв у Сполучених Штатах використовують текст великими літерами для:
- заголовків розділів та секцій;
- газетних заголовків;
- назв публікацій;
- повідомлень попередження; та
- слів важливого значення.
Капіталізація використовується набагато рідше британськими видавцями, і зазвичай лише для назв книг.
Всі великі літери є поширеною заміною акцентування, де носій не підтримує напівжирний шрифт, наприклад, старі друкарські машинки, простий текст електронної пошти, SMS та інші системи обміну текстовими повідомленнями.
У соціальному плані використання тексту великими літерами в романських мовах стало показником крику при цитуванні мови. У минулому це також часто використовувалося американськими юристами для позначення важливих моментів у юридичному тексті[4]. Збігаючись з епохою використання друкарських машинок, ця практика стала непотрібною з появою комп'ютерного форматування тексту, хоча вона все ще іноді зустрічається в документах, створених старшими юристами[5][6][7].
Іншим засобом акцентування є збільшення інтервалу між літерами, замість того, щоб робити їх темнішими, але все ж досягаючи відмінності в чорноті. Це призводить до ефекту, зворотного напівжирному шрифту: виділений текст стає світлішим за своє оточення. Це часто використовується в наборі готичним шрифтом та рукописах друкарської машинки, але аж ніяк не обмежується цими ситуаціями[8].
Цей трекінг називається sperren німецькою мовою, що можна перекласти як «розсувати»: при наборі свинцевими літерами інтервал досягався шляхом вставки додаткових недрукованих смужок металу між літерами, зазвичай шириною близько однієї восьмої круглої шпації. На друкарських машинках використовувався повний пробіл між літерами виділеного слова, а також один перед і один після слова.
Для готичного шрифту напівжирний шрифт був непридатним, оскільки літери були дуже темними у своєму стандартному форматі, а на (більшості) друкарських машинок був доступний лише один шрифт. Хоча трекінг був поширеним, іноді замість нього використовувалися різні сімейство шрифтів (наприклад, швабахер всередині фрактури), підкреслення або кольорові, зазвичай червоні чорнила.
Німецькі орфографічні (або, скоріше, типографічні) правила вимагають збереження обов'язкових лігатур готичного шрифту. Це означає, що ſt, ch, ck та tz залишаються злитими, так само як і літера ß, тоді як необов'язкові, додаткові лігатури, такі як ff та ſi, розбиваються з (невеликим) пробілом між ними. Інші системи письма не розробили таких складних правил, оскільки інтервали в них були не такими поширеними.
У кириличній типографіці також було заведено виділяти слова за допомогою трекінгу. Ця практика для кирилиці застаріла з появою кириличних курсивних та капітельних шрифтів[9].
У типографіці деванагарі літери можуть бути повернені за годинниковою стрілкою або проти неї, що розриває шихорекху[10].
У типографіці деванагарі шихорекха (горизонтальна лінія, що з'єднує літери в слова) може бути стилізована більш жирною, хвилястою лінією або подвоєною[10].
У професійній західній верстці зазвичай не використовують підкреслення літер для акцентування в поточному тексті. У коректурі підкреслення є умовою, яка говорить «набрати цей текст курсивом», що традиційно використовується в рукописі або машинописі як інструкція для друкаря. Його використання для додавання акценту в сучасних документах є застарілою практикою[11]. На вебсторінках гіперпосилання часто відображаються з підкресленням – щоб ідентифікувати їх як такі, а не для акцентування. Підкреслення також використовується для вторинного акцентування, тобто позначок, доданих читачем до друкованого тексту.
В арабській мові традиційно акцентують текст, проводячи лінію над літерами[12]. Це можна побачити в Корані, де слово, при якому виконується Суджуд Тілава, надкреслене[13].
.png)
Іноді для акцентування використовуються лапки. Однак це суперечить загальному розумінню того, як знаки використовуються належним чином, зокрема лапки-скоби, і може залишити у читача інше враження, ніж передбачалося[14].
У китайській мові акцентування в тілі тексту має позначатися за допомогою «знака акценту» (着重號／着重号), який є крапкою, розміщеною під кожним ієрогліфом, що виділяється. Цьому все ще навчають у школах, але на практиці це зазвичай не робиться, ймовірно, через складність виконання цього за допомогою більшості комп'ютерного програмного забезпечення. Отже, методи, що використовуються для акцентування в західному тексті, часто використовуються замість цього, хоча вони вважаються недоречними для китайської мови (наприклад, використання підкреслення або набору тексту шрифтом з нахилом).
У японських текстах, коли катакана була б недоречною, акцентування позначається «крапками наголосу» (圏点 або 傍点), розміщеними над кандзі та будь-якою супровідною фуріґаною при горизонтальному письмі та праворуч при вертикальному письмі. Японська мова також має «лінію наголосу» (傍線), яка використовується подібним чином, але рідше.
У корейських текстах крапка ставиться над кожним складовим блоком хангиль або ханча, що виділяється[15].
У вірменській мові використовується знак շեշտ (šešt) ( ՛ ).
На вебсайтах та інших Інтернет-сервісах, як і на друкарських машинках, форматований текст не завжди доступний. Зірочки іноді використовуються для акцентування (наприклад, «Це було *справді* погано»). Рідше можуть використовуватися символи нижнього підкреслення, що імітують підкреслений текст («Це було _справді_ погано»). Крапки можуть використовуватися між словами (наприклад, «Це. Було. Справді. Погано.»), щоб виділити цілі речення, імітуючи, коли хтось уповільнює свою промову для ефекту. У деяких випадках рушій, що стоїть за текстовою областю, яка аналізується, автоматично відображатиме текст та зірочки напівжирним шрифтом після надсилання тексту. Markdown є поширеною формалізацією цієї концепції.
Кольори важливі для акцентування. Важливі слова в тексті можуть бути забарвлені інакше, ніж інші. Наприклад, багато словників використовують інший колір для заголовних слів, а деякі релігійні тексти забарвлюють слова божеств у червоний колір, що зазвичай називається рубрикою. В ефіопському письмі червоний колір використовується аналогічно курсиву в латинському тексті[16].
Акцентування після друку, додане читачем, часто робиться за допомогою маркерів, які додають яскравий фоновий колір до звичайного чорного тексту на білому.
У підсвічуванні синтаксису також застосовується кольорове виділення тексту.
Існує багато дизайнів. Як з курсивом, так і з напівжирним шрифтом, акцентування реалізується шляхом заміни на інший шрифт того ж сімейства; наприклад, шляхом заміни основного тексту в Arial на його напівжирний або курсивний стиль. Професійні типографічні системи, зокрема більшість сучасних комп'ютерів, не просто механічно змінюють літери (наприклад, нахиляють їх для створення курсиву, друкують двічі для жирності або зменшують великі літери для капітелі). Натомість вони використовують окремі файли шрифтів, спеціально розроблені для кожного накреслення. Наприклад, літера «w» у справжньому курсиві має зовсім іншу форму, ніж у просто нахиленому варіанті.
Як результат, сімейства шрифтів повинні постачатися принаймні в чотирьох варіантах: як звичайний, напівжирний, курсив та напівжирний курсив, щоб забезпечити всі комбінації. Професійні сімейства іноді пропонують ще більше варіацій для популярних шрифтів із різним ступенем чорноти. Лише якщо такі шрифти недоступні, ефект курсиву або напівжирного шрифту слід імітувати шляхом алгоритмічної зміни оригінального шрифту.
Сучасна система латинських шрифтів, що мають дві стандартні насиченості, зі стилями звичайний (або «римський»), курсив, напівжирний та напівжирний курсив, є відносно недавнім розвитком, що датується початком двадцятого століття. Сучасний «римський» шрифт був розроблений близько 1470-х років, тоді як курсив близько 1500 року і широко використовувався для акцентування на початку XVIIстоліття. Напівжирне накреслення з'явилося лише в дев'ятнадцятому столітті. Спочатку шрифти не мали власних парних варіантів такої насиченості, тому для виділення використовували сторонні жирні гарнітури, наприклад, кларендон або інші брускові шрифти[17]. У деяких книгах, надрукованих до існування напівжирного шрифту, акцентування могло бути показано перемиканням на готичний шрифт[18][19]. Деякі сімейства шрифтів, призначені для професійного використання в документах, таких як бізнес-звіти, також можуть робити так, щоб цифри напівжирного стилю займали ту саму ширину, що й звичайні (ненапівжирні) цифри, щоб підсумок напівжирним стилем вирівнювався під цифрами суми у звичайному стилі[20].
Професор мовознавства Ларрі Траск заявив, що «Можна написати ціле слово або фразу великими літерами, щоб підкреслити його», але додає, що «Загалом, однак, переважно виражати акцент не великими літерами, а курсивом»[21]. Багато університетських дослідників та редакторів академічних журналів радять не використовувати курсив або інші підходи до виділення слова, якщо це не є істотним, наприклад, Асоціація сучасної мови «не рекомендує використовувати курсив в академічній прозі для підкреслення або вказування, оскільки це непотрібно — найчастіше слова самі по собі виконують цю функцію без типографічної допомоги»[22]. Хоча акцентування корисне в мовленні, і тому має місце в неформальному або журналістському письмі, в академічних традиціях часто пропонується використовувати курсив лише там, де існує небезпека неправильного розуміння значення речення, і навіть у цьому випадку краще переписати речення; в офіційному письмі від читача очікується, що він сам інтерпретує і розуміє текст, не припускаючи, що точне тлумачення, яке мав на увазі автор, є правильним. Курсив в основному використовується в академічному письмі для текстів, на які є посилання, та для слів іноземною мовою. Подібним чином великі літери та підкреслення мають особливі значення і рідко використовуються в офіційному письмі для акцентування.
- ↑ Twyman, Michael. The Bold Idea: The Use of Bold-looking Types in the Nineteenth Century. Journal of the Printing Historical Society (англ.). 22 (107—143).
- ↑ Bigelow, Charles; Holmes, Kris. On Font Weight (англ.). Bigelow & Holmes. Архів оригіналу за 5 вересня 2018. Процитовано 4 вересня 2018.
- ↑ Ця техніка також може використовуватися для «зняття акценту» з тексту, як у «Concordant Literal (Bible)» [Архівовано 2020-07-04 у Wayback Machine.] (СЗ, ISBN 0910424098; НЗ, ISBN 0910424144): «Шрифт великий і розбірливий, напівжирним шрифтом позначено фактичний англійський переклад оригінального євриту та грецької, а світлим шрифтом — англійські слова, додані для ідіоматичної ясності або для відображення граматичного значення».
- ↑ Butterick, Matthew. All Caps. Practical Typography (англ.).
- ↑ Why is your Contract YELLING AT YOU? All Caps in Contracts, Explained (англ.). Shake Law. Архів оригіналу за 16 травня 2017. Процитовано 29 липня 2015.
- ↑ Garner, Bryan A. (2013). Legal writing in plain English: a text with exercises (англ.) (вид. Second). University of Chicago Press. ISBN 978-0226283937. Архів оригіналу за 28 липня 2015. Процитовано 2 серпня 2015.
- ↑ Butterick, Matthew. Small caps. Practical Typography (англ.). Процитовано 29 липня 2015.
- ↑ Приклад англійського перекладу російського оригіналу, з недрукарським шрифтом (тобто літерами змінної ширини) знаходиться в Eigeles, M. A., Kinetics of adhesion of mineral particles to air bubbles in flotation suspensions, Comptes Rendus (Doklady) de l'Académie des sciences de l'URSS, XXXIV(4), 340—344, 1939.
- ↑ Bringhurst: The Elements of Typographic Style, version 3.0, page 32
- 1 2 The Universal Thirst Gazette | Typographic Emphasis in Devanagari. gazette.universalthirst.com (англ.). Процитовано 5 лютого 2025.
- ↑ Butterick, Matthew. Underlining: absolutely not. Practical Typography (англ.). Процитовано 5 серпня 2015.
- ↑ Charette, François (2010). ArabXeTeX: an ArabTeX-like interface for typesetting languages in Arabic script with XeLaTeX (PDF) (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 25 квітня 2012. Процитовано 10 жовтня 2011.
- ↑ وضع خط في المصحف لتعيين الموضع الذي يخطئ فيه الطالب وقت التسميع - الإسلام سؤال وجواب. islamqa.info (араб.). Процитовано 20 листопада 2022.
- ↑ The 'emphatic' use of quotation marks | Macmillan Dictionary Blog (англ.). 3 березня 2014.
- ↑ Hangul/Korean (draft) (англ.). Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 2 січня 2020.
- ↑ Hudson, John (2003). RED, WHITE & BLACK True colors? (англ.). Архів оригіналу за 17 грудня 2010. Процитовано 10 жовтня 2011.
- ↑ Tracy, Walter. Letters of Credit (англ.). с. 65—6.
Інший вид вторинного шрифту, пов'язаний напівжирний шрифт, є творінням двадцятого століття. Хоча використання напівжирного шрифту для акцентування в тексті почалося, коли дисплейна реклама стала особливістю сімейних журналів середини дев'ятнадцятого століття, самі напівжирні шрифти були Кларендонами, Іоніками та Антиками, зовсім не пов'язаними зі старими стилями та модернами, що використовувалися для тексту. Ще в 1938 році Monotype Recorder, видатний британський журнал типографіки, міг сказати: «"Пов'язаний напівжирний" є порівняно новим явищем в історії різання шрифтів».
- ↑ Mosley, James. Comments on Typophile thread 'Where do bold typefaces come from?'. Typophile (англ.). Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 16 грудня 2016.
Для протоколу, шрифт Clarendon ливарні Besley справді є першим шрифтом, фактично розробленим як «пов'язаний напівжирний» — тобто створений для гармонії в дизайні та вирівнювання з римськими шрифтами, з якими він набирався. Він був зареєстрований у Британії в 1845 році...але ідея «напівжирного шрифту» сягає набагато глибше. До запуску шрифту Clarendon друкарі виділяли слова брусковими або будь-яким іншим важким шрифтом. У 18 столітті вони використовували шрифти «English» або «Old English», тому вони стали відомі як «black letter». Джон Сміт каже у своїй Граматиці друкаря (Лондон, 1755): «Black Letter ... іноді використовується ... для позначення матерії, яку Автор особливо хотів би нав'язати читачеві.'
- ↑ Frere-Jones, Tobias. From The Collection: 012 (англ.). Frere-Jones Type. Процитовано 11 листопада 2018.
- ↑ Gotham Numerics (англ.). Hoefler & Frere-Jones. Процитовано 27 вересня 2014.
- ↑ Trask, Larry (1997). Capital Letters (англ.).
- ↑ Is it OK to italicize a word for emphasis in my paper? – the MLA Style Center (англ.). 23 січня 2018.
Визначення терміна «boldface» у Вікісловнику
| Сторінка[en] | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Абзац | |||||||||
| Символ |
| ||||||||
| Класифікація |
| ||||||||
| Пунктуація | |||||||||
| Складання | |||||||||
| Різновиди друку | |||||||||
| Кеглі | |||||||||
| Комп'ютерна верстка | |||||||||
| Пов'язані статті | |||||||||
