Стаття 14 Європейської конвенції з прав людини
Стаття 14 Європейської конвенції з прав людини містить заборону дискримінації, зокрема, щодо здійснення інших прав, викладених у Конвенції. У статті зазначено наступне:
«Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси[en], кольору шкіри, мови, релігії, , політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».
На відміну від Загальної декларації прав людини, стаття 14 не захищає від дискримінації в широкому сенсі, а лише стосовно прав, що підпадають під дію Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ).
Однак ці права не обмежуються лише тими, що зазначені в Конвенції, а також включають «додаткові права, що підпадають під загальну сферу дії будь-якої статті Конвенції, які держава добровільно вирішила передбачити».[1] Наприклад, якщо уряд створить схему надання податкової пільги новоспеченим батькам, будь-яка дискримінація в цій схемі порушуватиме статтю 14 у поєднанні з правом на приватне та сімейне життя, гарантованим статтею 8. Це пов’язано з тим, що, хоча стаття 8 не вимагає від уряду надавати податкові пільги новоспеченим батькам, він зробив це добровільно, і ця пільга дозволить новоспеченим батькам повніше користуватися своїми правами, гарантованими статтею 8.
У ранніх справах, що розглядалися Європейським судом з прав людини, Суд діяв так, ніби для того, щоб стаття 14 мала значення, мало статися порушення окремого матеріального права Конвенції. Однак, якщо таке порушення дійсно мало місце, Суд, як правило, вважав би зайвим розглядати статтю 14, що робило б її марною.
Однак у справі Бельгійської лінгвістичної комісії[en] 1968 року[2] заявники подали скаргу на закон, який зобов'язував школи надавати освіту регіонально специфічними мовами, в результаті чого багато дітей не могли навчатися рідною мовою. ЄСПЛ не виявив жодних суттєвих порушень, але встановив, що стаття 14 була порушена принаймні одним законом, створивши прецедент, що порушення статті 14 може мати місце за умови, що «факти справи підпадають під дію іншого суттєвого положення Конвенції або її протоколів».[3]
Незважаючи на зростання важливості статті 14 після справи Бельгійської лінгвістики, Суд все ще вагається розглядати скарги, подані за нею, стверджуючи, що він зробить це лише в тому випадку, якщо «явна нерівність у ставленні [є] фундаментальним аспектом справи».[4] Цей стандарт був розкритикований на тій підставі, що він безпідставно звужує сферу застосування статті 14, а отже, уникає розгляду обґрунтованих заяв про дискримінацію. Академік Пол Джонсон стверджував, що суд особливо стримано розглядає заяви за статтею 14 щодо сексуальної орієнтації, що призводить до меншого захисту для ЛГБТК+ людей.[5]
Дискримінація визначається ЄСПЛ як «різне ставлення до осіб, які перебувають у схожих ситуаціях, без об’єктивних і розумних підстав».[6]
Пряма дискримінація має місце, коли політика чи захід спрямовані проти людей певного статусу, і часто ставляться до них найсерйозніше. Приклад прямої дискримінації можна знайти у справі Ēcis проти Латвії, де існувала повна заборона на відпустку з в'язниці для ув'язнених чоловічої статі, але не для ув'язнених жіночої статі.[7]
Непряма дискримінація має місце, коли «політика або захід, який, хоча й сформульований нейтрально, дискримінує певну групу»[8], маючи на них непропорційний вплив порівняно з іншими людьми. Наприклад, у справі DH та інші проти Чеської Республіки[9] школярів змушували проходити психологічні тести, у результаті яких ромських дітей із середнім або вище середнього рівнем інтелекту постійно залучали до шкіл для дітей з розумовими вадами. Тести були розроблені для більшості населення, і чеський уряд визнав, що вони не враховували особливості ромів. Хоча кожна дитина складала однакові тести, ця політика фактично призвела до сегрегації ромських дітей у певні школи. Через це тести було визнано порушенням статті 14.
На відміну від законодавства США, стаття 14 не вимагає доведення дискримінаційного наміру з боку політиків; натомість дискримінацію можна встановити за допомогою статистичних даних.[10] Перевагою такого підходу є те, що він спрощує для заявників подання позовів, оскільки їм не потрібно надавати докази щодо конкретних мотивів законодавців. Незважаючи на це, ЄСПЛ виявив деякі ознаки того, що він може бути готовий зробити висновок про дискримінаційний намір із заяв законодавців та посадових осіб,[11] що вказує на те, що хоча намір не є обов'язковим для доведення дискримінації, Суд все ж зацікавлений у визначенні причин, через які мала місце дискримінація.
Позитивна дискримінація стосується низки політик, спрямованих на допомогу групам, які зазнали або зазнають дискримінації, з метою надання їм таких самих можливостей, як і іншим. Ця політика може включати рекламу певних секторів зайнятості для певних груп, навчання певним навичкам, розподіл стипендій або квот. Суд зосереджується на реальній рівності[en], а не на формальній рівності, і тому вважає позитивну дискримінацію прийнятною за певних обставин.[12] Це було підтверджено у справі Hoogendijk проти Нідерландів, в якій Суд заявив, що стаття 14 «не лише вимагає, щоб до осіб, які перебувають у подібній ситуації, ставилися однаково, але й вимагає, щоб до осіб, чиї ситуації суттєво відрізняються, ставилися по-різному».[13] Таким чином, програми позитивної дискримінації допустимі лише доти, доки існує «фактична нерівність» між групами, оскільки як тільки нерівність зникає, «виправдання для цього заходу зникає».[11]
Стаття охоплює відкритий перелік заборонених підстав для дискримінації, який з часом розширювався, включаючи такі підстави, як сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність.[14][15] Це найчіткіше видно на контрасті між справою Frette проти Франції 2002 року та справою EB проти Франції 2008 року. Справи мають схожі факти; обидва заявники були геями, зацікавленими в усиновленні дитини та отримали відмову через свій «спосіб життя». Хоча Суд не виявив порушення у справі Frette, у справі EB він недвозначно заявив, що лише «особливо вагомі та переконливі причини»[16] можуть виправдати дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації. Частково це пов'язано з доктриною «меж розсуду[en]», яка стверджує, що ЄСПЛ повинен надати державам певну свободу дій у тому, як вони вирішують імплементувати ЄКПЛ, враховуючи різноманітність соціальних та правових культур у Європі. Межа розсуду розширюється та звужується залежно від консенсусу серед європейських країн щодо того, які групи повинні бути захищені, а які права слід вважати суттєвими. Таким чином, категорія захищених статусів з часом розширилася.[11]
Включення терміну «інший статус» призвело до рішення Суду про порушення статті 14 стосовно груп, що знаходяться поза типовим уявленням про захищені категорії. Наприклад, Суд визнав такі статуси, як жертви домашнього насильства,[17] особи, народжені від неодружених батьків,[18] та особи, що перебувають під вартою[en].[19] Однак ці менш суттєві категорії підлягали «ковзній шкалі» захисту, причому рівень обґрунтування, необхідний для уникнення порушення статті 14, залежить від того, на якому статусі апелянт подає свою заяву.[11]
Оскільки позов про дискримінацію згідно зі статтею 14 вимагає, щоб до груп, які перебувають у «релевантно схожих ситуаціях», ставилися по-різному, існує вимога щодо групи порівняння.[20] Наприклад, жінка може працювати в офісі, виконуючи ту саму роботу, що й її колеги-чоловіки, але заробляти менше за них. Якби вона хотіла подати позов про дискримінацію, її «групою порівняння» були б ці колеги; вони такі ж, як і вона, щодо посади та обов'язків, їхня єдина відмінність полягає в статі.
Вимога щодо групи для порівняння була піддана критиці як надмірно обтяжлива для заявників, які повинні спочатку визначити конкретний статус, що впливає на їхню дискримінацію, а потім знайти особу або групу, яка перебуває в подібному становищі, відрізняючись лише своїм статусом. Для деяких груп це надзвичайно складно. Наприклад, мігранти часто мають кілька статусів, що відрізняють їх від більшості населення, включаючи расу, релігію, національність, працездатність, право на отримання допомоги тощо, і пошук групи для порівняння, яка є подібною за всіма категоріями, але одна, може бути складним завданням.[21] Вимога також була піддана критиці на тій підставі, що антидискримінаційне законодавство за своєю природою розроблене для захисту людей, які відрізняються від загального населення, і тому може мати проблеми з пошуком відповідної групи для порівняння.[22]
Згідно з судовою практикою, будь-яка різниця в ставленні, що ґрунтується на захищеному статусі, має бути пропорційною переслідуваній законній меті.[23] Це означає, що якщо заявник може довести, що він зазнав дискримінації через свій статус, тягар доведення того, що а) зазначена дискримінація була спрямована на досягнення соціально важливої мети, та б) дискримінація щодо осіб, які мають статус заявника, не була більшою, ніж необхідно для досягнення цієї мети.[20] Приклади законних цілей включають запобігання злочинності, захист національної безпеки та підтримку стабільної економіки.[7] Те, що вважається законною метою та необхідним для її досягнення, також змінюється залежно від меж розсуду. Наприклад, у справі 2017 року Баєв та інші проти Росії російський уряд захищав закон, що забороняє «пропаганду гомосексуальности», посилаючись на сімейні цінності. ЄСПЛ відхилив їхній аргумент на тій підставі, що «сім'ї» все частіше визначають як такі, що включають партнерів однієї статі, а це означає, що пропаганда сімейних цінностей та визнання відмінностей у сексуальній орієнтації були повністю сумісними.[24]
Протокол № 12 до Європейської конвенції з прав людини розширює статтю 14, включаючи окрему заборону дискримінації в «будь-якому праві, встановленому законом». Він ширший за статтю 14, оскільки не вимагає посилання на суттєве право Конвенції для подання позову. Прийнятий у 2000 році, він був ратифікований 20 з 47 держав Ради Європи станом на 2021.[25][12]
- ↑ Stec and Others v United Kingdom (Admissibility) (2005) 41 EHRR SE 18, para 40.
- ↑ Case "relating to certain aspects of the laws on the use of languages in education in Belgium" (Merits) (1968) 1 EHRR 252, para 4 in "The Law" section, Para 10 of “Interpretation adopted by the Court” section.
- ↑ Fredman, 2016, с. 3—4.
- ↑ Khanna, Vandita (8 листопада 2023). Equality as Integral: Reframing Article 14 ECHR. Völkerrechtsblog. Процитовано 25 квітня 2025.
- ↑ Johnson, Paul (4 листопада 2023). Sexual orientation discrimination and Article 14 of the European Convention on Human Rights: the problematic approach of the European Court of Human Rights. European Human Rights Law Review. 2023 (6): 548—563. SSRN 4571301.
- ↑ Willis v United Kingdom (2002) 35 EHRR 21, para 48.
- 1 2 European Court of Human Rights (31 серпня 2024). Guide on Article 14 of the European Convention on Human Rights and on Article 1 of Protocol No. 12 to the Convention. с. 12, 19—20. Процитовано 25 квітня 2025.
- ↑ Biao v Denmark (2017) 64 EHRR 1, para 103.
- ↑ D H and Others v The Czech Republic (2008) 47 EHRR 3, para 200.
- ↑ Uitz, Renáta (22 лютого 2013). Horváth and Kiss Judgment on Roma Education. ECHRBlog. Процитовано 25 квітня 2025.
- 1 2 3 4 O'Connell, Rory (2009). Cinderella Comes to the Ball: Article 14 and the Right to Non-Discrimination in the ECHR (PDF). Legal Studies. 29 (2).
- 1 2 Fredman, Sandra (2016). Emerging from the Shadows: Substantive Equality and Article 14 of the European Convention on Human Rights. Human Rights Law Review. 16 (2): 273—301. doi:10.1093/hrlr/ngw001.
- ↑ Hoogendijk v Netherlands (Admissibility) (2005) 40 EHRR SE 22, p 206.
- ↑ Salgueiro Da Silva Mouta v. Portugal. Human Rights Case Digest. 10 (10—12): 307—309. 1999. doi:10.1163/157181399400839020. ISSN 0965-934X.
- ↑ Caron, David D.; Smith, Rhona K. M. (Липень 2003). Goodwin v. United Kingdom. App. No. 28957/95 and I. v. United Kingdom. App. No. 25680/94. American Journal of International Law. 97 (3): 659—664. doi:10.2307/3109851. ISSN 0002-9300. JSTOR 3109851.
- ↑ E B v France (2008) 47 E.H.R.R. 21, para 91.
- ↑ Scottish Legal News (16 березня 2020). Strasbourg court rules against UK in 'bedroom tax' case. Scottish Legal News. Процитовано 25 квітня 2025.
- ↑ Griffin, Richard. Discriminatory inheritance laws violate rights of illegitimate children. Human Rights Law Centre. Процитовано 25 квітня 2025.
- ↑ Andersson, Astrid; Phelps, Rohan. European Court of Human Rights finds Lithuanian conjugal visit laws for persons on remand discriminatory. Human Rights Law Centre. Процитовано 25 квітня 2025.
- 1 2 Askin, Elif (31 січня 2023). Guidance for Assessing Discrimination under Article 14 ECHR: Advisory Opinion on the Difference in Treatment between Landowners' Associations "having a recognised Existence on the Date of the Creation of an approved Municipal Hunters' Association" and Landowners' Associations set up after that Date. Strasbourg Observers. Процитовано 25 квітня 2025.
- ↑ Stoyanova, Vladislava (17 квітня 2025). Discrimination based on immigration status under the ECHR: Navigating between the factual versus the normative and the comparison-based versus the minimum-based treatment. International Journal of Discrimination and the Law. doi:10.1177/1358229125133454 (неактивний 16 July 2025).
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із неактивним DOI станом на липень 2025 (посилання) - ↑ Nikolaidis, Charilaos (2020). Rethinking likeness and comparability in equality claims brought before the European Court of Human Rights. Public Law (2): 449.
- ↑ Case "relating to certain aspects of the laws on the use of languages in education in Belgium" (Merits) (1968) 1 EHRR 252, para 4 in "The Law" section, Para 10 of “Interpretation adopted by the Court” section.
- ↑ Bayev and Others v Russia (2018) 66 EHRR 10, para 67.
- ↑ Chart of signatures and ratifications of Treaty 177 (Protocol No. 12 to the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms). Treaty Office of the Council of Europe. Процитовано 11 жовтня 2021.
- Arnardóttir, Oddný Mjöll (2014). The Differences that Make a Difference: Recent Developments on the Discrimination Grounds and the Margin of Appreciation under Article 14 of the European Convention on Human Rights. Human Rights Law Review. 14 (4): 647—670. doi:10.1093/hrlr/ngu025.
- Arnardóttir, Oddný Mjöll (2015). Cross-fertilisation, Clarity and Consistency at an Overburdened European Court of Human Rights – the Case of the Discrimination Grounds under Article 14 ECHR. Nordic Journal of Human Rights. 33 (3): 220—242. doi:10.1080/18918131.2015.1081443.
- Baker, Aaron (2006). The Enjoyment of Rights and Freedoms: A New Conception of the 'Ambit' under Article 14 ECHR (PDF). Modern Law Review. 69 (5): 714—737. doi:10.1111/j.1468-2230.2006.00607.x.
- Bell, Mark (2018). Article 14 ECHR Prohibition of discrimination. International and European Labour Law. Nomos Verlagsgesellschaft mbH & Co. KG. с. 461—466. ISBN 978-3-8487-2460-4.
- Dembour, Marie-Bénédicte (2009). Still Silencing the Racism Suffered by Migrants . . . The Limits of Current Developments under Article 14 ECHR. European Journal of Migration and Law (англ.). 11 (3): 221—234. doi:10.1163/138836409X12469435402738. ISSN 1388-364X.
- Gerards, Janneke (2013). The Discrimination Grounds of Article 14 of the European Convention on Human Rights. Human Rights Law Review. 13 (1): 99—124. doi:10.1093/hrlr/ngs044.
- Mačkić, Jasmina (2018). Proving Discriminatory Violence at the European Court of Human Rights (англ.). BRILL. ISBN 978-90-04-35985-7.
- O'Connell, Rory (2009). Cinderella comes to the Ball: Art 14 and the right to non-discrimination in the ECHR. Legal Studies. 29 (2): 211—229. doi:10.1111/j.1748-121X.2009.00119.x.