Еренбрайтштайн (фортеця)
| Еренбрайтштайн | |
|---|---|
| |
50°21′54″ пн. ш. 7°36′55″ сх. д. / 50.365° пн. ш. 7.61528° сх. д.G O | |
| Тип | фортеця  |
| Статус спадщини | cultural heritage monument in Rhineland-Palatinated |
| Країна |  Німеччина |
| Розташування | КобленцarchINFORM<span_class="wef_low_priority_links">_—_1994.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q265049]]</div>-1' id="mwBQ">[1] |
| Засновано | 1828 |
| Сайт | diefestungehrenbreitstein |
  Еренбрайтштайн (фортеця) (Німеччина) | |
 | |
 Еренбрайтштайн у Вікісховищі | |
Еренбрайтштайн (нім. Festung Ehrenbreitstein) — фортифікаційна споруда на високому пагорбі на правому березі Рейну біля Кобленца, в землі Рейнланд-Пфальц. Збудована у XVI столітті біля місця впадання Мозеля до Рейну. Спочатку фортеця належала Трірському курфюрству, а потім Прусському королівству.
Близько 1000 року тут вже існував середньовічний замок. Потім він був реконструйований у фортецю. Однак у 1801 році війська революційної Франції підірвали укріплення.
У своєму нинішньому вигляді фортеця була збудована в період з 1817 по 1828 під керівництвом прусського інженера-офіцера Карла Шніцлера. Спочатку споруду планували назвати ім'ям Фрідріха Вільгельма, але закріпилася назва Еренбрайтштайн на честь гори.
Фортеця Кобленца була частиною прусської оборонної системи Оберееренбрайтштайн. Цитадель Еренбрайтштайн служила для захисту долини Середнього Рейну та всієї транспортної інфраструктури у районі Кобленца. Гарнізон прусської армії розміщувався тут до 1918 року.
Сьогодні фортеця належить владі землі Рейнланд-Пфальц. Тут знаходиться Державний музей Кобленца, Молодіжний готель, пам'ятники німецьким солдатам та різноманітні адміністративні установи. Поруч створений просторий ландшафтний парк із оглядовим майданчиком.
Фортеця Еренбрайтштайн знаходиться на однойменному гірському відріжку на висоті 180 метрів. З огляду на природні умови, це місце слугувало надійним укриттям від ворожої армії. З трьох сторін — на півдні, сході та заході — воно оточене високими крутими схилами. Завдяки цьому ще в давнину тут існувало укріплене поселення.
У ХІХ столітті прусська фортеця Еренбрайтштайн вважалася неприступною: по-перше, через своє унікальне розташування на однойменній горі, а по-друге, тому, що навколо розташовувалася ціла система фортів та інших фортець. До фортеці можна дістатися з берегів Рейну, за передмістям Хельфенштайн та з гірського плато на півночі.
Перші стоянки стародавніх людей на горі Еренбрайтштайн датуються 4000 роком до н. е. Це доведено розкопками, які проводились тут навесні 2005 року.[2]
Існування укріпленого поселення підтверджується виявленими залишками захисного рову, який було викопано вже у X столітті до н. е. Крім того, виявлено залишки міської інфраструктури, характерної для бронзової доби. Підходи з уразливої північної сторони захищав земляний вал із частоколом. Знайдено також наконечники стріл, судини та римські монети часів володарювання Риму над цим регіоном.
На південному скельному відрозі знаходився пізньоримський форт (тут розміщався невеликий гарнізон у період з 250 до 450 року) для захисту гирла Мозеля, римських доріг та прилеглої смуги Лімеса.
Керамічні знахідки часів Каролінгів вказують на те, що у VIII або IX столітті тут існувала фортифікаційна споруда.
Замок Еренбрайтштайн був побудований приблизно 1000 року. Ймовірно, ним володів Еремберт або Еренбрехт з Лангауеської гілки Конрадинів. Перша документальна згадка пов'язує замок із власністю архієпископів Тріра. Збереглася купча про придбання замку архієпископом Поппо фон Бабенбергом близько 1020 року. Замок став плацдармом для розширення архієпископських володінь правому березі Рейну. Крім того, Еренбрайтштайн вважався неприступним укріпленням єпархії, тому тут зберігалися найцінніші предмети та скарбниця архієпископа. Наприклад, тут знаходилися такі важливі святині, як голова Апостола Матфія (з 1380 по 1422) і Різа Господнього (з 1657 по 1794 з невеликими перервами).
Замок був розширений близько 1160 архієпископом Хілліна фон Фаллмагне. Він перебудував резиденцію архієпископа, поглибив рови, збудував п'ятикутну фортецю та цистерну для води.
На південь на гірському відрогу близько 1160 року було збудовано замок Гельфенштайн, у якому до XIV століття проживала родина фон Гельфенштайн. Потім замок занепав. Після початку будівництва прусської фортеці руїни Гельфенштайна було знесено.
Значне розширення фортеці та нові реконструкції відбувалися у XVI столітті. При цьому на старих картах фортеця іноді називається Германштайном.
На початку XVI століття архієпископ Ріхард фон Грайффенклау цу Вольрадс вирішив перетворити замок на справді неприступну фортецю, головним чином через виникнення у ті часи передової облогової техніки. Спочатку колишні укріплення забезпечили глибокими ровами, а з північного боку — бастіонами. За наказом архієпископа фортецю також забезпечили гарматами. Найбільша з них — це величезна гармата, відлита майстром Симоном із Франкфурта-на-Майні в 1524 році. Ця зброя важила дев'ять тонн за довжиною понад 5 метрів. Після того, як французи захопили Еренбрайтштейн у 1799 році, гармата була доставлена до Франції. 1940 року, після гітлерівської окупації Франції, зброя ненадовго повернулася назад. Але в 1946 році її вдруге перевезли до Парижа. Тільки в 1984 році мортира, зусиллями урядів Франції та Німеччини, повернулася до фортеці Еренбрайтштайн.
Близько 1600 під керівництвом майстра фортифікацій Йоганна II фон Паскуаліні (онука знаменитого Алессандро Паскуаліні) побудований ще один бастіон перед головними воротами фортеці. Нижче схилом у правління архієпископа Пилипа Крістофа фон Сьотерна (у період з 1626 по 1629 роки) був зведений замок Філіппсбург. Причому сюди переніс свою резиденцію з Тріра (який на той час став небезпечним) і сам архієпископ. Під час Тридцятирічної війни фортеця Еренбрайтштейн двічі переходила з рук до рук. Спочатку після того, як архієпископ вперше в історії єпархії в 1631 визнав сюзереном короля Франції і в фортеці 5 червня 1632 розмістився французький гарнізон. Причому через три тижні здалося і також було окуповане місто Кобленц. Однак повноцінним вступом Франції у війну вважається союз із герцогом Бернгардом Саксен-Веймарським у жовтні 1635 року. Після арешту архієпископа в 1635 імперські війська в травні 1636 завоювали Трір. І нарешті в 1637 році фортеця знову повернулася під контроль німців. Отже вони знову могли контролювати Рейн, найважливішу торгову артерію Німеччини. Захопленням Еренбранштайна керував прославлений імперський полководець Йоганн фон Верт (який здобув понад 30 перемог над французами). Він прибув до фортеці з Кельна і негайно приступив до облоги. Його енергійні дії та проблеми гарнізону з продовольством змусили французькі війська здати всі укріплення 27 червня 1637 року.
У 1650 Еренбрайтштайн знову став володінням курфюрстів. Архієпископи Карл Каспар фон дер Лейєн та Йоганн Уго фон Орсбек у XVII столітті ще більше розширили фортецю. Останній взяв участь у Війні за Пфальцьку спадщину у 1688 році. Наприкінці XVII століття у фортеці було збудовано багатоповерхову розкішну резиденцію.
Архієпископ Франц Георг фон Шенборн розпочав у 1729 році чергове розширення кріпосного комплексу. На північному напрямку було збудовано нові потужні вали. Роботами керував відомий фахівець у питаннях фортифікації Бальтазар Нейман. З боку Рейну та Хельфенштейна були розміщені додаткові артилерійські батареї.
23 жовтня 1794 року французькі революційні війська завоювали Кобленц під час Війни першої коаліції. Вони чотири рази брали в облогу фортецю, починаючи з 1795 року. І нарешті 27 січня 1799 гарнізон, у якого після чергової майже річної облоги закінчилися запаси продовольства, капітулював.
Після Люневільського миру 1801 року французькі війська мали залишити правий берег Рейну, зокрема і Еренбрайтштайн. Але при цьому вони підірвали фортецю. Руїни колишньої фортеці ненадовго перейшли у володіння князівства Нассау-Вайльбург (пізніше Герцогство Нассау).
Відповідно до рішень Віденського конгресу в 1815 році колишні володіння Трірського курфюрства були включені до складу Королівства Пруссія (у вигляді частини Рейнської провінції). 11 березня 1815 року король Фрідріх Вільгельм III розпорядився підготувати проект нових укріплень міста Кобленц та фортеці Еренбрайтштайн. У наступні роки в районі Німецького кута була створена одна з найбільших кріпосних систем Європи, побудована відповідно до найсучасніших знань того часу. Оскільки головним ініціатором став король Пруссії, то й фортецю почали називати прусською.
Провідну роль у створенні планів масштабної реконструкції Еренбрайтштайна відіграли прусські військові та інженери — зокрема, генерал від інфантерії Густав фон Раух, генеральний інспектор прусських фортець генерал-майор Ернст Людвіг фон Астер, інспектор рейнських фортець генерал-майор Клавдій Франц ле Бульд де Ноль та генерал-майор Готтхільф Беньямін Кайбель. Вони спроектували величезну цитадель, яка досі домінує над навколишніми краєвидами.
У Кобленці було побудовано один із найбільших оборонних вузлів на Рейні. У майже незмінному вигляді донині збереглася лише його частина на горі Еренбрайтштайн. Будівництво нової фортеці тривало з 1817 по 1828 рік. Однак це була лише частина складнішої системи різних укріплень. Цілком усі роботи завершилися лише 1834 року. Причому найбільшою за площею стала побудована в межах проєкту фортеця «Імператор Олександр», влаштована на горі над колишнім монастирем Карцхаус. Після завершення будівництва фортеці Еренбрайтштайн перед нею були створені ще додаткові форти «Неллкопф» і «Пляйтенберг», які значно посилили оборонну міць всього комплексу.
Усіми роботами завідував інженер Карл Шніцлер (приблизно до 1832).
Крім фортеці Гібралтар та оборонних систем навколо Парижа та Кельна, фортеця Кобленц (із загальним колом 14 км) стала в ту епоху одним із найважливіших укріплень Європи.
Еренбрайтштайн був підготовлений для успішного захисту від усіх видів зброї та типів атак, відомих на той час. Серед іншого враховувалася і дальність артилерійської стрілянини. За розрахунками гарнізон із 1500 солдатів із 80 гарматами могли впевнено тримати оборону Еренбрайтштайна.
У наступні десятиліття відбулося ще вісім реконструкцій фортеці, у тому числі створення броньованих укріплень. Однак за всіх війн і революцій Еренбрайтштайн жодного разу не зазнав прямого нападу. Винятком можна вважати лише кілька повітряних нальотів на Кобленц у жовтні 1917 року під час Першої світової війни.
Після армійської реформи 1808 служба в гарнізоні була відносно комфортною. Наприклад, кожному солдату виділяли окреме ліжко, а кімнати в казематах обладнали опаленням.
Вся система Кобленських укріплень підтримувалася у бездоганному стані до 1890 року. З 1886 року вона вже вважалася фортецею другорядного значення. З 1890 року, завдяки розвитку нових військових технологій, укріплення на лівому березі Рейну почали демонтувати. Але у фортеці Еренбрайтштайн гарнізон перебував до кінця Першої світової війни. Останніми гарнізонними частинами були 3-й батальйон піхотного полку «Фон Гебен» (2-й Рейнський) та 2-й батальйон Шлезвіг-Гольштейнського пішого артилерійського полку.
Після 1919 року відповідно до положень Версальського договору за програмою демілітаризації Німеччини фортецю Еренбрайтштайн мали зруйнувати. Однак адміністрація Міжвідомчої комісії з військового контролю (IMKK) у Берліні не квапила владу Веймарської республіки з виконанням цієї вимоги. Багато в чому це вийшло завдяки позиції генерала США Генрі Туремана Аллена та підполковника Німецької армії Едуарда Хюгера, які разом працювали в Кобленці та вважали важливим збереження фортеці як важливої пам'ятки архітектурної спадщини.
Відразу після світової війни в Еренбрайтштайні розміщувалися частини американської армії, а з 1923 по 1929 рік у фортеці знаходився гарнізон із французьких солдатів. 25 лютого 1922 р. за рішенням IМКК офіційно було підтверджено рішення про збереження комплексу Еренбрайтштайн. Німецькі солдати повернулися до Еренбрайтштайна в 1936 році. З осені 1936 по червень 1939 тут знаходилися казарми протитанкових частин.
Під час Другої світової війни у казематах зберігалися цінні артефакти та архівні фонди з Кобленца, Кельна та Вупперталя. Випадкові влучення бомб, однак, показали, що каземати не забезпечували надійного захисту під час бомбардувань. У рамках протиповітряної оборони Кобленца у фортеці з 1941 року знаходилися три зенітні гармати. У 1943 році в скелі під фортецею було збудовано бомбосховище.
27 березня 1945 року фортецю Еренбрайтштайн спочатку зайняли американські солдати, а потім їх змінили французькі частини. Хоча місто Кобленц було зруйноване внаслідок повітряних нальотів на 87 %, фортеця практично не постраждала.
Приблизно з 1946 року Міжнародна організація у справах біженців (IRO) розмістила у фортеці табір для переміщених осіб. Окрему колонію сформували угорські біженці (до 350 осіб), які працювали на французів як будівельний загін. Вони перетворили частину колишнього порохового журналу на католицьку каплицю («угорську каплицю»). Табір для переміщених осіб було закрито лише 15 жовтня 1950 року.
З літа 1949 року родини Кобленца, які щойно повернулися з евакуації і залишилися без даху над головою, почали використовувати казарми фортеці як тимчасове житло. Тут знайшли тимчасовий притулок сотні людей.
Після Другої світової війни фортеця Еренбрайтштайн стала власністю землі Рейнланд-Пфальц. У 1960-х років два каземати були переобладнані для зберігання невеликих кількостей ядерних відходів. Проте через громадянські протести влада утрималася від цієї ідеї.
Масивна кладка підтримує постійний клімат усередині фортеці, тому Федеральний кіноархів до 1998 року зберігав тут багато коробок з плівками. Серед них були легкозаймисті целулоїдні плівки, які викликали пожежу в 1988 році. У результаті частину архівних фондів було знищено.
Головна лінія укріплень побудована на півночі та сході. Тут влаштовані оборонні рови (глибиною від двох до п'яти метрів та шириною від 20 до 25 метрів), а також стіни казематів зовнішніми стінами завтовшки до трьох метрів. У стінах передбачено до трьох рядів гарматних гнізд, що розташовані один над одним.
Фортеця Еренбрайтштайн мала також демонструвати могутність пруської держави. Вона справляла подвійне враження: ззовні — потужні стіни і збройові амбразури, а всередині — величний замок. Насамперед — це фасади будівель у стилі класицизму (частково відтворені сьогодні, оштукатурені та пофарбовані у жовтий колір). Частина архітектурних споруд для контрасту була побудована з блоків червоного пісковику.
Якщо увійти до фортеці з північного сходу через польові ворота, то першою зустрічною спорудою стане розташована ліворуч Безіменна вежа. Вона отримала це ім'я випадково. Як запевняють дослідники, 20 червня 1821 року прусський король та російський цар прибули на будівництво. Коли зайшла мова про назви, монархи щосили намагалися поступитися один одному. У результаті вежа залишилася без імені. Однак, ще в XVI столітті тут вже існувала вежа з такою самою назвою. Нинішня 4-поверхова вежа височить на крутому схилі. Вона має напівкруглу форму, а всередині неї знаходиться три каземати.
Після Безіменної вежі слідує так звана Довга лінія. Це двоповерхова витягнута будівля казематів із ще одним глибоким ровом. Чергові ворота прикривав грати, що опускалися.
За головним ровом розташована стіна каземату заввишки близько 12 метрів. При цьому зовнішні амбразури розташовані досить високо.
Чергова оборонна стіна завдовжки близько 50 метрів захищена ще одним ровом. При цьому висота стін сягає вже 18 метрів. Крім того, стіна захищена двома бастіонами: рейнським і сухопутним. Усі споруди мають не менше двох поверхів. Над головним входом, ясна річ, висить чавунний прусський орел. Це ворота до головного внутрішнього двору.
З протилежного боку (з боку Рейну) передбачено окремі варіанти оборони. У тому числі бастіон Фукс. Проти можливого штурму з боку річки було збудовано ще кілька фортів.
Частина корпусів і приміщень фортеці використовувалася як місце ув'язнення. Ця практика (як для солдатів і офіцерів, але й цивільних осіб) тривала період із 1830-х по 1909 рік. Насамперед тут містилися політичні в'язні та дуелянти. Серед відомих людей, які опинилися за ґратами у фортеці Еренбрайтштайн, доктор і дослідник Яви Франц Юнгхун (1832—1833), дипломат Альфред фон Кідерлен-Вахтер (1894) і письменник Ганс Гейнц Еверс (1897).
Крім того, з 1830-х по 1878 тут знаходилися в'язні, яких як покарання використовували для будівельних робіт у фортеці.
У фортеці досі багато різних установ. З 1950-х років частину будівель використовують як виставковий центр. Крім того, знайшлося місце і для молодіжного хостелу. До 2009 року в одному з бастіонів було Державне управління зі збереження пам'яток землі Рейнланд-Пфальц (Департамент археологічних пам'яток).
Замок — місце дії перших та останніх розділів авантюрного роману Мора Йокаї «Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка».
1844 року пам'ятний знак у вигляді фонтану був встановлений у західній частині верхнього двору. Напис каже: «Еренбрайтштайн побудований архієпископом Хіллінусом і зруйнований ворогом. Відновлено з-під уламків і укріплено Фрідріхом Вільгельмом III».
1935 року було відкрито військовий меморіал на честь загиблих воїнів піхотного полку «Фон Гебен» (2-й Рейнський, пізніше — № 28). Солдати цього полку тривалий час проходили службу у гарнізоні фортеці.
У внутрішньому дворі розміщено кенотаф (скульптор — Ганс Віммер) на згадку про загиблих у Першій та Другій світових війнах німецьких солдатів. Урочисте відкриття пам'ятника відбулося за участю представників Бундесверу 29 жовтня 1972 року. У листопаді 2006 року до монумента було додано стелу на згадку про солдатів, які загинули під час виконання своїх обов'язків.
Фонтан-пам'ятник
Пам'ятник на честь загиблих солдатів полку «Фон Гебен»
Пам'ятник німецьким солдатам
- archINFORM<span_class="wef_low_priority_links">_—_1994.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q265049]]</div>_1-0' rel="mw:referencedBy" id="mwzw">↑ archINFORM — 1994.
- ↑ Festung Ehrenbreitstein älter als angenommen [Архівовано 2009-06-09 у Wayback Machine.] in: Rhein-Zeitung, 23. Mai 2005
- Böckling, Manfred. Dunkle Geschichten aus Koblenz — Schön & schaurig. — Wartberg Verlag, Gudensberg-Gleichen, 2018. — С. 9-11, 50-52, 76-79. — ISBN 978-3-8313-2976-2.
- Böckling, Manfred. Einfach spitze! Koblenz. 100 Gründe, stolz auf diese Stadt zu sein. — Wartberg Verlag, Gudensberg-Gleichen, 2015. — С. 5, 15, 19, 32, 36-38, 60, 83, 105. — ISBN 978-3-8313-2905-2.
- Böckling, Manfred. Festung Ehrenbreitstein. 2., aktualisierte Auflage. Edition Burgen, Schlösser, Altertümer Rheinland-Pfalz. Führungsheft 17. — Schnell & Steiner, Regensburg, 2012. — ISBN 978-3-7954-2474-9.
- Dewora, Viktor Joseph. Ehrendenkmal. Quellen zur Geschichte der Koalitionskriege 1792—1801 (Michael Embach. Mitteilungen und Verzeichnisse aus der Bibliothek des Bischöflichen Priesterseminars zu Trier, Bd. 8). — Paulinus-Verlag, Trier, 1994. — ISBN 3-7902-0155-3.
- Kellermann, Matthias. Festung Koblenz und Ehrenbreitstein. Entfestigung 1920—1922 — Fotografien von Joseph Ring. — Koblenz, 2018. — ISBN 978-3-95638-413-4.
- Kellermann, Matthias. Die preußische Festung Koblenz und Ehrenbreitstein. Zur Geschichte der rechtsrheinischen Festungswerke. — Fölbach, Koblenz, 2011. — ISBN 978-3-934795-63-1.
- Feinauer, Oliver. Festung Ehrenbreitstein. Bilder des Wandels. — Schnell & Steiner, Regensburg, 2011. — ISBN 978-3-7954-2516-6.
- Kerber, Dieter. Herrschaftsmittelpunkte im Erzstift Trier. Hof und Residenz im späten Mittelalter. Residenzforschung, Bd. 4. — Thorbecke, Sigmaringen, 1995. — ISBN 3-7995-4504-2.
- Neue Forschungen zur Festung Koblenz und Ehrenbreitstein. Band 1. Hrsg. v. Burgen, Schlösser, Altertümer Rheinland-Pfalz u. Deutsche Gesellschaft für Festungsforschung. 2., überarb. Auflage. — Schnell & Steiner, Regensburg, 2005. — ISBN 3-7954-1764-3.
- Liessem, Udo. Bemerkungen zu einigen Burgen der Salierzeit im Mittelrheingebiet (In: Burgen der Salierzeit. 2 Bde. Hrsg. v. Horst Wolfgang Böhhme. Teil 2. 3. Auflage). — Thorbecke, Sigmaringen, 1992. — С. 81-111. — ISBN 3-7995-4134-9.