Антимонопольне законодавство
| Частина серії про |
| Конкурентне право |
|---|
 |
| Частина серії про |
| Світову торгівлю |
|---|
 |
Конкуре́нтне пра́во, також відоме як антитрестове право (або антимонопо́льне законода́вство), — це галузь права, яка заохочує та підтримує ринкову конкуренцію шляхом регулювання антиконкурентної поведінки компаній.
Історія конкурентного права сягає часів Римської імперії. Ділові практики ринкових торговців, гільдій та урядів завжди були об'єктом пильної уваги, а іноді й суворих санкцій. З кінця XX століття конкурентне право стає дедалі більш глобальним. Двома найбільшими та найвпливовішими системами регулювання конкуренції є антитрестове законодавство Сполучених Штатів, назване так через практику боротьби з монополістичними трестами, та конкурентне право Європейського Союзу. Національні та регіональні антимонопольні органи по всьому світу утворили міжнародні мережі підтримки та правозастосування.
Сучасне конкурентне право історично розвивалося на національному рівні для заохочення та підтримки чесної конкуренції на ринках, переважно в територіальних межах національних держав. Національне конкурентне право зазвичай не охоплює діяльність за межами територіальних кордонів, якщо вона не має значних наслідків на рівні національної держави. Країни можуть допускати екстериторіальну юрисдикцію[en] у справах про конкуренцію на основі так званої «доктрини наслідків». Захист міжнародної конкуренції регулюється міжнародними угодами про конкуренцію.
Конкурентне право — це галузь права, яка стимулює та підтримує ринкову конкуренцію шляхом регулювання антиконкурентної практики компаній.[1][2] У деяких юрисдикціях, таких як Сполучені Штати, конкурентне право відоме як антитрестове законодавство через історичну практику «руйнування трестів» — монополістичних об'єднань.[3][4] Іноді його також називають за його функціями, наприклад, «антимонопольне законодавство».[1]
Цілями конкурентного права є боротьба з економічними картелями, запобігання зловживанням на ринку, регулювання злиття та поглинання, заохочення інновацій, захист споживачів та підвищення загальної економічної продуктивності.[5][6] Конкурентне право сягає своїм корінням галузі організації промисловості в економіці, яка вивчає взаємодію між структурою ринку, поведінкою фірми та ринковою владою, включаючи такі фактори, як бар'єри для входу, ефект масштабу та мережеві ефекти.[7] Щоб контролювати ринкову владу, судді та інші посадові особи повинні покладатися на економічний аналіз, часто залучаючи до цього економістів.[8]
Ранні форми конкурентного права були прийняті ще за часів Римської республіки, а пізніше — Римської імперії.[9][10][11] У континентальній Європі принципи конкуренції розвинулися в середньовічному торговому праві (Lex mercatoria[en]),[12] тоді як середньовічна Англія також ухвалила низку статутів, що контролювали торговельні практики,[13] причому суди загального права створили низку доктрин конкурентного права, які існують і донині.[14][15]
Значний розвиток конкурентного права відбувся зі зростанням ринкової економіки, індустріалізації та сучасного капіталізму. Протягом 18 та 19 століть ідея про те, що домінуючі приватні компанії або легальні монополії можуть надмірно обмежувати торгівлю, призвела до правових реформ у Європі. Однак після Паніки 1873 року ідеї конкуренції втратили прихильність, і виникло відчуття, що компаніям необхідно співпрацювати, утворюючи картелі, щоб витримати величезний тиск на ціни та прибутки.[16]
У той час як розвиток конкурентного права в Європі зупинився наприкінці 19 століття, у 1889 році Канада ухвалила статут, який вважається першим законом про конкуренцію сучасності. Акт про запобігання та придушення об'єднань, утворених для обмеження торгівлі, був прийнятий за рік до того, як Сполучені Штати ухвалили Закон Шермана 1890 року. На початку 20-го століття легальні трасти використовувалися бізнес-конгломератами для встановлення монополій, що призвело до розвитку «антитрестового законодавства» в Сполучених Штатах.[17]
Станом на 2020 рік було створено понад 140 режимів конкурентного права.[18] Більшість із цих систем були прийняті за останні 30 років, після розпаду Радянського Союзу та розширення Європейського Союзу.[19] Наразі антимонопольні органи багатьох держав тісно та на щоденній основі співпрацюють з іноземними колегами, особливо у таких ключових сферах, як обмін інформацією та доказами.[20]
— Майбутній конгресмен Джеймс Г. Магуайр у промові під час президентських виборів у США 1880 року[21]
Хоча конкурентне право має на меті підвищити економічну ефективність шляхом підтримання конкурентоспроможних ставок та рівнів виробництва, за певних обставин антиконкурентні практики можуть підвищувати загальний добробут, або ж конкурентне право може знижувати ефективність та збільшувати витрати для споживачів.[22][23]
Англійське загальне право щодо обмеження торгівлі іноді вважається прямим попередником сучасного конкурентного права.[14] Згодом англійські суди вирішили низку справ, які поступово розвинули відповідне прецедентне право, що згодом трансформувалося в статутне право.[12]
Сучасне конкурентне право охоплює як національні, так і міжнародні джерела. Національне конкурентне право зазвичай не має екстериторіальної юрисдикції, якщо економічна діяльність не мала значного національного впливу (принцип, відомий як «доктрина наслідків»).[2][24] Міжнародне конкурентне право, таке як конкурентне право Європейського Союзу, може мати транскордонну або наднаціональну дію, яка може включати навіть кримінальні санкції.[25]
У 1947 році була прийнята Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ). У 1994 році було створено Світову організацію торгівлі (СОТ), яка встановила низку обмежених положень щодо різних транскордонних питань конкуренції на секторальній основі.[26] Історично висувалися різні пропозиції щодо створення глобального антимонопольного кодексу, але наразі єдиного глобального закону про конкуренцію не існує.[27] Хоча Міжнародна конкурентна мережа (ICN) сама по собі не має повноважень примусового виконання, вона є інструментом для національних органів влади щодо координації їхньої власної правозастосовної діяльності.[28]
Для того, щоб конкурентне право втрутилося в ділову активність, повинна існувати значна загроза ринковій конкуренції, добробуту споживачів або економічній ефективності.[29] Конкурентне право має на меті контролювати низку ділових практик, включаючи монополії та домінування на ринку, зловживання поведінкою, злиття та поглинання (включаючи горизонтальні та вертикальні угоди), а також субсидії.[30]
Раннім етапом оцінки справ у сфері конкурентного права є визначення відповідного ринку (relevant market), на якому відбувається конкуренція, для цілей мікроекономічного аналізу таких факторів, як еластичність ринку, ціна та товари-субститути. За наднаціональним правом ЄС відповідний ринок — це перетин відповідного ринку товарів та відповідного географічного ринку. Тест SSNIP зазвичай використовується для визначення ринків шляхом оцінки заміщення з боку попиту.[31]
Після визначення ринку суди можуть з'ясовувати, чи виникла монополізація (у праві США) або домінування на ринку (у праві ЄС). Навіть якщо немає монополістичного або домінуючого зловживання, компанія може бути піддана санкціям, якщо вона діяла неправомірно, наприклад, вступивши у змову або утворивши картель.[32]
Закони про конкуренцію в різних юрисдикціях також забороняють певні категорії неправомірної поведінки. Поширені форми зловживань включають несправедливе прив'язування (tying) одного товару до продажу іншого, що спричиняє обмеження споживчого вибору; ексклюзивні угоди або відмову мати справу з певними постачальниками; розподіл територій між різними компаніями для зменшення конкуренції на цих територіях; фіксування цін між картелями; та позбавлення доступу до основних потужностей (essential facilities).
Форми зловживань, що безпосередньо стосуються ціноутворення, включають цінову експлуатацію. Рідкіснішою проблемою є хижацьке ціноутворення (predatory pricing) — практика зниження цін на товар настільки, що менші конкуренти не можуть покрити свої витрати і виходять з бізнесу. Третя категорія цінових зловживань — цінова дискримінація.
Конкурентне право регулює злиття та поглинання радше на майбутнє (prospectively), ніж ретроспективно, щоб запобігти потенційним монополіям та домінуванню на ринку. Компаніям, які мають намір об'єднатися, часто потрібно отримати дозвіл від держави. Суди часто розглядають Індекс Герфіндаля-Гіршмана, схильність до олігополії, прозорість ринку та бар'єри для входу. Захистом може бути аргумент, що фірма, яку поглинають, ось-ось збанкрутує (failing firm defense).
Махінації з пропозиціями (Bid rigging) під час державних закупівель є незаконними в багатьох юрисдикціях як відповідно до антикорупційного, так і конкурентного законодавства.
Конкурентне право може обмежувати типи договорів, що укладаються між сторонами, забороняючи антиконкурентні практики, такі як ексклюзивні дистриб'юторські угоди.
Конкурентне право може обмежувати професійне ліцензування. Положення про неконкуренцію (Non-compete clauses) також можуть бути незаконними згідно з конкурентним правом.
Конкурентне право стає дедалі більше переплетеним з інтелектуальною власністю, такою як авторське право, торговельні марки, патенти та комерційна таємниця. Питання полягає в тому, чи є законним набуття монополії через накопичення прав інтелектуальної власності.
Захист у судових процесах з питань конкуренції включає доктрини, засновані на конституційних правах (наприклад, доктрина Ноерра-Пеннінгтона в США), суверенному імунітеті та неправомірному використанні авторських прав.
Конкурентне законодавство може вимагати примусового поділу великого конгломерату на окремі менші компанії (наприклад, поділ AT&T та Standard Oil у США). Додаткові підходи до запобігання монопольним прибуткам включають податки на монопольний прибуток.
У багатьох юрисдикціях застосовується «стандарт добробуту споживачів» (consumer welfare standard), який розглядає вплив ділової практики на добробут споживачів як важливий, якщо не вирішальний фактор.
Створення конкурентного права загалом має на меті досягнення балансу між чіткістю (що дозволяє бізнесу розуміти закон без непередбачуваних наслідків) та дискрецією (що дозволяє посадовцям обирати між варіантами, які мають різні економічні наслідки).
Сучасні економісти та юристи визнають, що фіаско ринку може виникнути з низки причин, і погоджуються, що втручання є виправданим. Економісти визнають, що досконала конкуренція рідко спостерігається в реальному світі, тому прагнуть до так званої «дієвої конкуренції» (workable competition).
Сучасні розробки кинули виклик традиційним моделям промислової організації. Як наслідок, сучасні напрямки конкурентного права включають нові акценти на цифровій економіці, платформенній економіці, мережевих ефектах, ринках «переможець отримує все» та витратах на увагу. Водночас сучасні великі платформи (наприклад, Amazon, Alibaba) здійснюють складний вибір, який важко піддати регулюванню.
У багатьох країнах Азії, що розвиваються, включаючи Індію, конкурентне право вважається інструментом стимулювання економічного зростання. У Кореї та Японії конкурентне право запобігає певним формам конгломератів. В Індії діє Закон про конкуренцію 2002 року, а контроль здійснює Комісія з питань конкуренції Індії. Антимонопольний закон Китаю набув чинності у 2008 році. Країни АСЕАН також ухвалили закони про конкуренцію до кінця 2015 року.
Розділ 1 Закону Шермана (Sherman Antitrust Act) оголосив незаконним «будь-який договір у формі тресту чи іншому вигляді, або змову з метою обмеження торгівлі чи комерції». Розділ 2 забороняє монополії або спроби монополізації. У 1914 році закон був доповнений Законом Клейтона. З 1915 року суди часто застосовували аналіз «правила розумності» (rule of reason).
Закони про конкуренцію в Канаді переважно регулюються Законом про конкуренцію (Competition Act), федеральним статутом, який регулює ділову практику для підтримки чесної конкуренції на ринку. Еволюція конкурентного права в Канаді бере свій початок від Акту 1889 року, одного з найперших антимонопольних законів у світі.
Конкурентне право отримало нове визнання в Європі в міжвоєнні роки (Німеччина, Швеція, Норвегія), але відродилося лише після Другої світової війни. На регіональному рівні конкурентне право ЄС бере свій початок від угоди про Європейську спільноту з вугілля та сталі 1951 року. Стаття 65 угоди забороняла картелі. У 1957 році правила конкуренції були включені до Римського договору.
Сьогодні Лісабонська угода забороняє антиконкурентні угоди у статті 101(1), включаючи фіксацію цін. Стаття 102 забороняє зловживання домінуючим становищем, наприклад, цінову дискримінацію. Регламент 139/2004/EC регулює злиття між фірмами.
Згідно зі звітом Світового банку 2013 року, Вірменія посідає найнижче місце серед країн Європи та Центральної Азії за ефективністю антимонопольної політики та інтенсивністю конкуренції.
 | Цей розділ потребує доповнення. (Серпень 2026) |
В Україні антимонопольне законодавство базується на таких законах:
- Про захист від недобросовісної конкуренції
- Про захист економічної конкуренції.
- 1 2 Man Li, Rita Yi; Lut Li, Yi (1 червня 2013). The Role of Competition Law: An Asian Perspective. Asian Social Science. 9 (7). SSRN 2281756 — через SSRN.
- 1 2 Taylor, Martyn D. (2006). International competition law: a new dimension for the WTO?. Cambridge University Press. с. 1. ISBN 978-0-521-86389-6. Архів оригіналу за 14 грудня 2022. Процитовано 22 березня 2023.
- ↑ Antitrust: Overview – Competition – European Commission. ec.europa.eu. Архів оригіналу за 5 лютого 2020. Процитовано 27 червня 2017.
- ↑ Trust Busting - Ohio History Central. ohiohistorycentral.org. Архів оригіналу за 21 лютого 2023. Процитовано 21 лютого 2023.
- ↑ see, Organisation for Economic Co-operation and Development's Regulation and Sectors [Архівовано 6 October 2021 у Wayback Machine.] page.
- ↑ Federico, Giulio; Morton, Fiona Scott; Shapiro, Carl (Грудень 2020). Antitrust and Innovation: Welcoming and Protecting Disruption. Innovation Policy and the Economy. 20: 125—190. doi:10.1086/705642. ISSN 1531-3468.
- ↑ Gilbert, Richard J. (13 вересня 2023). Antitrust Reform: An Economic Perspective. Annual Review of Economics (англ.). 15: 151—175. doi:10.1146/annurev-economics-082222-070822. ISSN 1941-1383.
- ↑ Whish, 2024, p. 3.
- ↑ Wilberforce (1966) p. 20
- ↑ Wilberforce (1966) p. 21
- ↑ Wilberforce (1966) p. 22
- 1 2 Papadopoulos, Anestis S (2010). The International Dimension of EU Competition Law and Policy. Cambridge University Press. с. 7. ISBN 978-0-521-19646-8. Архів оригіналу за 12 квітня 2024. Процитовано 22 жовтня 2020.
- ↑ Pollock and Maitland, History of English Law Vol. II, 453
- 1 2 "... the modern common law of England [has] passed directly into the legislation and thereafter into the judge-made law of the United States." Wilberforce (1966) p. 7
- ↑ according to William Searle Holdsworth, 4 Holdsworth, 3rd ed., Chap. 4 p. 346
- ↑ Papadopoulos, Anestis S (2010). The International Dimension of EU Competition Law and Policy. Cambridge University Press. с. 8—9. ISBN 978-0-521-19646-8. Архів оригіналу за 12 квітня 2024. Процитовано 22 жовтня 2020.
- ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>: для виносок під назвою "bare_url" не вказано текст - ↑ Hawk, Barry E. (2020). Antitrust and competition laws. New York: Juris. ISBN 978-1-57823-546-9.
- ↑ Whish, 2024, p. 1.
- ↑ Marek Martyniszyn, Inter-Agency Evidence Sharing in Competition Law Enforcement [Архівовано 12 April 2024 у Wayback Machine.], 19(1) International Journal of Evidence and Proof 11 (2015)
- ↑ MAGUIRE'S CANDIDACY FOR GOVERNOR IS ENTHUSIASTICALLY INDORSED. San Francisco Examiner. San Francisco. 27 жовтня 1897. Процитовано 19 жовтня 2025.
- ↑ Bork (1993), p. 56
- ↑ Williamson, O. E. (1972). Economies as an Anti-Trust Defense: The Welfare Tradeoffs. У Rowley, Charles K. (ред.). Readings in Industrial Economics: Volume Two: Private Enterprise and State Intervention (англ.). London: Macmillan Education UK. с. 111—135. doi:10.1007/978-1-349-15486-9_7. ISBN 978-1-349-15486-9. Процитовано 12 березня 2026.
- ↑ JG Castel, 'The Extraterritorial Effects of Antitrust Laws' (1983) 179 Recueil des Cours 9
- ↑ Peter Whelan, The Criminalization of European Cartel Enforcement: Theoretical, Legal and Practical Challenges [Архівовано 16 November 2015 у Wayback Machine.], Oxford University Press, 2014
- ↑ Taylor, Martyn D. (2006). International competition law: a new dimension for the WTO?. Cambridge University Press. с. 2. ISBN 978-0-521-86389-6. Архів оригіналу за 14 грудня 2022. Процитовано 22 березня 2023.
- ↑ Whish (2003) p. 448
- ↑ see, http://www.internationalcompetitionnetwork.org/ [Архівовано 20 April 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ DG Competition, DG Competition discussion paper on the application of Article [102] of the Treaty to exclusionary abuses [2005] PDF. [Архівовано 8 May 2018 у Wayback Machine.]. accessed 4 May 2018.
- ↑ Whish, 2024, pp. 4—5.
- ↑ The Unilateral Conduct Working Group, ‘ICN's Unilateral Conduct Workbook Chapter 3 [Архівовано 8 May 2018 у Wayback Machine.]’ [2011] < http://www.internationalcompetitionnetwork.org/uploads/library/doc752.pdf> last accessed 4 May 2018
- ↑ Oligopolies, Conscious Parallelism and Concertatio (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 липня 2007. Процитовано 26 лютого 2012.
- Економічна енциклопедія / С. В. Мочерний. — К. : Видавничий центр «Академія», 2000—2002. — Т. I–III. — ISBN 966-580-074-4.
- В. П. Нагребельний. Антимонопольне законодавство [Архівовано 26 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 669 с. — ISBN 966-7492-01-X.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | Большая российская энциклопедия · Велика данська енциклопедія · Велика данська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Cultureel Woordenboek · Encyclopedia Treccani · Encyclopædia Universalis · Treccanis Enciclopedia Italiana · Treccanis Enciclopedia Italiana · Treccanis Enciclopedia Italiana |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | Freebase: /m/0mxcs · GND: 4121924-7 · J9U: 987007295580305171 · LCCN: sh85005782 · NDL: 00561664 · NKC: ph115916 · SVKKL: h0000102-pravo-hospodarske-souteze |