ІНВЕСТИ́ЦІЇ (від лат. investire — вкладати) — економічна категорія, що від­ображає систему економічних від­носин, спрямованих на пере­творе­н­ня інвестиційних ресурсів субʼєктів господарюва­н­ня у нові доходні активи (фінансові, реальні та людські). На макрорівні І. — неспожита у поточного періоді частина валового внутрішнього продукту, яка забезпечує су­спільного від­творе­н­ня країни у майбутньому; на мікрорівні — пряме або опосередковане вкладе­н­ня інвестиційних ресурсів інвестора в обʼєкт інвестицій з метою отрима­н­ня інвестиційного доходу; усі види майнових та інтелектуальних цін­ностей, що вкладають в обʼєкти під­приємницької та інших видів діяльності, результатом якої є прибуток або від­повід­ного соціального ефект. І. здійснюють інвестори — субʼєкти, які при­ймають ріше­н­ня про вкладе­н­ня власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цін­ностей в обʼєкти інвестува­н­ня. За своїм статусом інвестори можуть бути державних, корпоративних, ін­ституційних та індивідуальними. За змістом роз­різняють фінансові (депозитні вклади, цінні папери, похідні фінансові інструменти), реальні (матеріальні і нематеріальні активи), соціальні (су­спільні, матеріальні та духовні умови існува­н­ня й діяльності людини) обʼєкти І., що за певних умов до­зволяють інвесторові отримати інвестиційний дохід. Характерні ознаки І.: потенціальна спроможність приносити інвестиційний дохід — зміна властивості обʼєкта І. у ви­гляді нової споживчої вартості, здатної від­шкодувати інвестиційні витрати інвесторам і принести їм та іншим учасникам інвестиційного процесу фінансового (або соціального) ефект; наявність ризику вкладе­н­ня капіталу — досягне­н­ня цілей І. має ймовірнісного характер; їх здійснюють за рахунок інвестиційного капіталу, вартість якого залежить від доходності І.; процес інвестува­н­ня, як правило, повʼязаний із пере­творе­н­ням інвестиційного капіталу в інші альтернативні види доходних активів інвестора; цілеспрямованого характер І.; наявність строку вкладе­н­ня І., що залежить від виду І. та інвестиційної стратегії інвестора. Фінансові І. — вкла­да­н­ня коштів у фінансові активи, які, на сподіва­н­ня інвестора, у майбутньому принесуть йому очікувані доходи або нададуть контроль над діяльністю під­приємства; реальні — у матеріальні активи, спрямовані на приріст виробничих фондів та матеріально-технічних запасів; ін­новаційні — у ново­створені чи вдосконалені конкуренто­спроможні технології, продукцію або послуги (також організаційно-технічні ріше­н­ня виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно покращують структуру та якість виробництва і соціальної сфери; прямі — внесе­н­ня коштів або майна в статутного капітал (фонд) юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані цією юридичною особою; порт­фельна — при­дба­н­ня цін­них паперів, деривативів та ін. фінансових інструментів за грошові кошти на фондового ринку; чисті — вкладе­н­ня у збільше­н­ня основного капіталу та утворе­н­ня нових основних і частини оборотних фондів виробничого і не виробничого при­значе­н­ня; валові — витрати на накопиче­н­ня та реновацію основних фондів і накопиче­н­ня оборотних фондів у частині приросту незавершеного будівництва; іноземні — цін­ності, які вкладають іноземні інвестори в обʼєкти інвестиційної діяльності інших країн з метою отрима­н­ня прибутку або досягне­н­ня соціального ефекту. Інвестиційний процес, який напряму повʼязаний із су­спільного від­творе­н­ням і здатний забезпечувати його ефективне функціонува­н­ня, нині в Україні не організований, не стабільний, а, отже, і не ефективний. В умовах фінансово-економічних, соціального та політичного не­стабільності частка І. в основний капітал по­стійно знижується (див. Табл.).

В ухваленій КМ України Концепції Державної цільової економічної про­грами роз­витку інвестиційної діяльності на 2011–15 ви­значені головні причини низької інвестиційної активності: не­сприятливі умови для інвестува­н­ня, зокрема недосконале законодавство з питань захисту права власності, адмініструва­н­ня податків, отрима­н­ня у власність земельних ділянок, провадже­н­ня під­приємницької діяльності та здійсне­н­ня контролю за нею; недо­статній рівень державної під­тримки інвестиційної діяльності, неналежним чином роз­винута система під­готовки інвестиц. про­грам і проектів для на­да­н­ня державні І.; нероз­винутість інвестиційного ринку та інфра­структури; від­сутність дієвих механізмів державно-приватного партнерства в інвестуван­ні. Активізувати надходже­н­ня І. можуть сприятливий інвестиційний клімат, сформоване інвестиційне середовище, до­статній інвестиційний капітал, без­пека інвестиційних вкладень, рівень доходності, наявність роз­виненого багатосегментного інвестиційного ринку, оптимального спів­від­ноше­н­ня між спожива­н­ням та накопиче­н­ням тощо.