ІМʼЯ́ ПО БА́ТЬКОВІ — вид антропоніма (патронім), утворений від офіційного імені батька за допомогою суфіксів -ич(-іч), -ович (для чоловіків) та -івна (для жінок). Ім'я по батькові завжди посідає постпозицію стосовно особового імені і не від­діляється від нього службовими словами або іншими лексемами. У паспорті громадянина України особа ідентифікується трилексемно — за прі­звищем, іменем та ім'ям по батькові. Натомість у закордон­них паспортах українців є лише дві рубрики — прі­звище та імʼя. Нині триває дис­кусія не тільки в професійних колах науковців, але й на рівні зацікавлень пере­січних українців, про те, чи властиве ім'я по батькові українській мові, чи воно є проявом іншомовного, зокрема російського, впливу на українську антропонімну систему. Ця дис­кусія має історичні корені, адже в період установле­н­ня офіційних формул іменува­н­ня окремі частини України входили до складу різних держав, де шляхи формува­н­ня стандартів ідентифікації особи мали свої особливості. Тому в першій половині 20 ст. українці, які проживали на території СРСР, в офіційних документах записувалися трилексемно, а ті, що були громадянами інших європейських держав, — дволексемно. Теза про російське корі­н­ня патроніма протирічить історичним фактам, зафіксованим у різних писемних джерелах. Традиція називати особу за її батьком іде ще з прасловʼянських часів, свідче­н­ням чого можуть бути мовні засоби творе­н­ня патронімічних назв. Дехто з дослідників вважає, що ці антропонімні одиниці від­давна використовувалися не як додатковий компонент до імені, а як евфемістична назва в межах однолексемного способу ідентифікації особи, викликана язичницьким табу на особове імʼя. Віра в магічну силу та ототожне­н­ня імені з його носієм спричинила заборону вимовляти імʼя людини вголос, тому до близьких зверталися алегорично: «син такого-то», «дочка такого-то». Ці архаїчні забобони збереглися донині в деяких народів, зокрема ненців, мордви, башкирів. Таку заборону в давніх словʼян повʼязують з обрядом ініціації (зокрема з пере­ходом особи до іншого соціально-вікового стану). Традиція ідентифікації особи без згадува­н­ня її імені довше зберігалася при номінації жінок, що під­тверджено літописними фактами, літературними творами (Ярославна у «Слові о полку Ігоревім»; власне імʼя жінки жодного разу не називалося, якщо в текс­ті було посила­н­ня на батька особи) і сучасними діалектними матеріалами. Само­стійні патроніми засвідчуються ран­ньописемними памʼятками всіх словʼянських народів. У літописах 11–12 ст. зафіксовані дволексемні іменува­н­ня: Всеславъ Микоуличь, Василько Ярополчичь та ін. У староукраїнських писемних джерелах пізнішого періоду виразно виявляється тенденція до частішого вжива­н­ня дволексемних антропонімних формул, до того ж, за кількістю онімів можна було ви­значити статус іменованої особи. У грамотах 15 ст. однолексемними антропонімами називали міщан, а також духовенство, слуг. Панство ідентифікувалося по-різному: у грамотах Центральної України, Поліс­ся та Галичини — пере­важно дволексемно, на Буковині, у більшості, — однолексемно; шляхта називала себе трилексемно. Під­твердже­н­ням того, що ім'я по батькові є результатом тривалого роз­витку української мови, є ще й той факт, що патронім на -ич зберіг свою прадавню функцію, залишившись похідним утворе­н­ням від особового імені батька, хоча в західних областях України досить поширені прі­звища з таким суфіксом. Найтиповіший для 16 ст. патронім на -енк(о) з часом транс­формувався у прі­звище, яке й нині найчастіше трапляється в Україні. Ужива­н­ня імені по батькові сьогодні є виявом поваги й шанобливого ставле­н­ня до спів­розмовника. В остан­ні роки спо­стерігається тенденція до заміни трилексемної антропонімоформули офіційного іменува­н­ня особи на дволексемну. Якщо на­прикінці 20 ст. у пові­домле­н­нях засобів масової інформації перших осіб держави називали за прі­звищем, іменем та по батькові, то нині звичнішими є форми без імені по батькові, як до того називали лише діячів культури та мистецтв. У сучасних антропосистемах ім'я по батькові офіційно вживається лише в східнословʼянських і болгарській мовах.