І́МПОРТ (англ. import, від лат. importo — ввожу) — ввезе­н­ня з-за кордону товарів, закуплених в іноземного продавця або при­значених для продажу на вітчизняному ринку чи пере­робле­н­ня на території країни. Ввезе­н­ня товарів (у не­зміненому стані), які раніше були вивезені в інші країни, називають реімпортом. Ви­значе­н­ня конкретного змісту імпорту, так само як і експорту, залежить від системи статистичного обліку, який за­стосовує країна. Від­повід­но до статистичних правил ООН, при за­стосуван­ні т. зв. загальної системи торгівлі облік імпорту й екс­порту товарів, як правило, поширюють на ввезе­н­ня іноземних товарів у такі сегменти економічної території країни-імпортера, як континентальний шельф, острови, територіальні води, зони вільної торгівлі, вільні промислові зони, митні склади, місця внутрішнього пере­робле­н­ня тощо; проте імпорту товарів не вважають операції з товарами, в яких беруть участь територіальні анклави в інших країнах або територіальні екс­клави інших країн у країні статистичного обліку (остан­ні два види враховують як торгівлю не товарами, а послугами). За спеціальної системи торгівлі окремі з наведених вище елементів можуть не потрапляти в поле статистичної території і не враховуватися як І. Зміст поня­т­тя «імпорт» має специфіку в митній справі, де від­повід­но до Конвенції Кіото (1973) його трактують як митний режим, за якого товари пропускають на митну територію для вільного обігу. Натомість в обліку між­народних платіжних операцій імпорт повʼязують насамперед з пере­ходом прав власності на товар від нерезидента до резидента: імпортом вважають окремі операції, коли не від­бувається пере­тину кордону, проте права власності на товар пере­ходять від нерезидента до резидента, і навпаки — імпортом не є операції, якщо товар пере­тинає кордон, проте право власності на нього не пере­ходить до резидента. Закон України «Про зовнішньо­економічну діяльність» (1991) ви­значає імпорт як купівлю (зокрема з оплатою у негрошовій формі) українськими субʼєктами зовнішньо­економічної діяльності в іноземних субʼєктів господарської діяльності товарів із ввезе­н­ням або без ввезе­н­ня цих товарів на території України, включаючи купівлю товарів, при­значених для власного спожива­н­ня установами й організаціями України, роз­ташованими за її межами. Імпорт­ні операції здійснюють на різних комерційних умовах, зміст яких ви­значено Між­народною торговельною палатою в ухвалених нею умовах по­ставки товарів (у остан­ній редакції — 2010), що регулюють роз­поділ від­повід­альності та ризиків між покупцем і продавцем. На від­міну від екс­порту, в практиці більшості країн вартісні обсяги імпорту оцінюють, враховуючи усі транс­порт­ні та страхові витрати, повʼязані з до­ставкою товару до митного кордону країни-імпортера, що при­близно від­повід­ає митній вартості імпорт­ного товару, на основі якої його оформляє митниця. Однак у статистичній системі національних рахунків і платіжного балансу імпорт обліковують без вартості фрахту та страхува­н­ня, які враховують окремо як торгівлю послугами. Імпорт послуг (як і екс­порт послуг) регулюють від­повід­но до положень Генеральної угоди про торгівлю послугами СОТ (1994). Ввезе­н­ня з-за меж країни капіталу в будь-якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) з метою одержа­н­ня прибутків від виробничих та інших форм господарської діяльності по­значають терміном «імпорт капіталу». Надмірно великий вплив імпорту товарів і послуг на економіку України (рівень залежності від імпорту майже вдвічі пере­вищує середньосвітовий показник) зумовлений її значною енергетичною залежністю, недо­статньою конкуренто­спроможністю багатьох вітчизняних під­приємств і викривленою структурою попиту, що склалася в умовах невиправ­даної диференціації доходів. У 1-й половині 2000-х років обсяг імпорту становив 51–55 %, у 2-й половині — 48–50 % від ВВП країни (2010 — 49 %). У структурі І. України пере­важають енергоносії, насамперед з РФ (2010 — 32,3 %), продукція машинобудува­н­ня (19,4 %) та хімічної промисловості (10,6 %). У 2010 серед імпорту послуг 21,5 % склали транс­порт­ні, 19,9 % — фінансові, 16,1 % — професійні, ділові та технічні; основними по­стачальниками імпорт­них товарів і послуг залишалися ЄС (31,4 % імпорту товарів й 55,5 % — послуг) і РФ (від­повід­но 36,5 % та 14,6 %). Пита­н­ня роз­витку імпорту ви­вчають фахівці ін­ститутів НАНУ: економіки промисловості (Донецьк), економіки та про­гнозува­н­ня, світової економіки і між­народних від­носин; а також Науково-дослідного економічного ін­ституту Міністерства економіки України, Українського університету фінансів та між­народної торгівлі (усі — Київ), Ін­ституту між­народних від­носин Київського університету, Київського торгово-економічного університету, Тернопільського економічного університету та ін. Основні дослідже­н­ня сконцентровано навколо про­блем адаптації системи регулюва­н­ня імпорту до правил СОТ; механізмів захисту внутрішнього ринку у випадку виникне­н­ня значних зовнішньоторговельних дисбалансів, спричинених сут­тєвим зро­ста­н­ням імпорту; захисту споживачів від не­якісного імпорту та недобросовісної конкуренції при здійснен­ні імпорт­них операцій; реалізації заходів із удосконале­н­ня структури імпорту та його спрямува­н­ня на процеси технологічного оновле­н­ня.